Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 грудня, 2014

За Перекопом є земля

Серед кримчан побутує приказка: «за Перекопом землі немає». Так кажуть, коли йдеться про байдужість мешканців Криму до того, що відбувається поза їхнім краєм, – це особливий, кримський вид загальноукраїнського скраюхатства з привабливою назвою «кримська ідентичність».
Матеріал друкованого видання
№ 50 (370)
від 11 грудня, 2014

Найцікавіше те, що ставлення материкових українців до Криму також донедавна характеризувала ця приказка, хоча її навіть не знають. За Перекопом землі немає – за Перекопом завжди було тільки море: на курорт їздили, заплющуючи очі на все, що довкола. Крим був радше пейзажем, який сприймали безвідносно до того, що існує в його межах. Анексія стала наслідком, зокрема, байдужості як кримчан до України, так і українців до Криму, а якщо узагальнити – наслідком відсутності державницького мислення в одних і в інших.
Анексія запустила певні процеси у свідомості (тільки Майдан на це не спромігся б). Нині лише сліпий не помітить, як зріс інтерес до Криму серед материкових українців. Два роки тому годі було уявити, що лекції, скажімо, про кримськотатарську історію й культуру збиратимуть у Києві чи Львові повні зали. Так само багато кримчан раптом поча­­ли вважати своєю батьківщиною не Крим, а Україну.

Закривши півострів міждержавним кордоном, анек­­сія водночас відкри­­ла за Перекопом землю. Чимало кримчан поча­­ли шкодувати за цією втраченою землею. Чимало материкових українців стали замислюватись: а що таке, власне, цей Крим?
Водночас нерідко мож­­на почути (навіть від деяких відомих блогерів): та що Крим, хай уже собі, тут хоча б Донбас повернути... Звісно, кримчани, коли це чують, почуваються безпорадними й відкинутими.

Ледве не кожна моя телефонна розмова з кримськими друзями завершується їхнім: «Ти там переказуй, хай про нас не забувають»

Я уявляю, ба навіть достеменно знаю, як щовечора не одна сім’я у Криму збирається в кухні за столом і обговорює, які вдалося почути чи побачити «дзвіночки з України»: чи то – в новинах – слова президента, що Україна ніколи не визнає анексії півострова, чи то «випадкове» поєднання синього й жовтого кольорів на афіші в міській маршрутці. У всьому цьому вони вбачають натяк: «про нас не забуто» або «Україно, ми на тебе чекаємо, і нас таких тут багато».
Ледве не кожна моя телефонна розмова з кримськими друзями, які не переїхали на материк, завершується їхнім: «Ти там переказуй, хай про нас не забувають». Це можна почути від людей, які дивляться по інтернету українське телебачення, але не мають акаунтів у соцмережах, які в березні кілька днів і ночей поспіль стояли біля Верховної Ради АРК, які готові були боротися за єдність країни й надалі, але свої ж їм сказали «не рипатися».

Що можна робити сьогодні? Не скидати градуса зацікавлення – розмови українців про Крим не повин­­ні сходити з порядку денного. Якщо ми зрозуміли, що важливі зміни мають іти знизу (здається, на політиків уже навчилися не надіятися), то саме знизу й потрібно просувати повернення Криму, і робити це всіма можливими засобами, передусім через медіа. Вони там – кримчани, що лишились у Криму, – витворюють і плекають Україну в собі, ми ж їм допомагаємо, зокрема, тим, що витворюємо й плекаємо в собі Крим. Нам легше: ми можемо вільно говорити – й ці розмови потрібні і нам, і їм, адже вони можуть говорити тільки дуже обережно або взагалі не можуть, і це слід розуміти. Ми можемо писати статті, організовувати лекції, розмови, виставки, публікувати книжки, навіть знімати фільми й ставити спектаклі – й робити це варто якнайактивніше.

«Україна ще мусить обжити власні міста», – писав у 1991-му Юрій Андрухович. Ішлося про те, що слід урбанізувати українськість, перетворюватися з нації селянської на міську, з домодерної на модерну. Зараз видається, що тоді, у 1990-х, було пропущено інший архіважливий момент: нам треба було (і необхідний був розвиток цієї теми інтелектуалами) докладати зусиль до того, щоб ставати єдиними, власне, ставати народом. Тодішню мить для творення єдності було втрачено – тепер, через більш ніж 20 років, ми приходимо до того, що для єдності нам потрібні не тільки скандування «Схід і Захід разом», що власні регіони нам слід пізнавати й Крим – це одна з тих Америк, яку ще належить відкрити. Очевидно, що йдеться не про шлях ура-патріо­­тизму та проголошення на кшталт: Крим – це Україна, бо Крим одвічно український, бо тут хрещений князь Володимир. Пізнавати слід критично й уникаючи поверховості.

На позір видається, що Крим не лише відділяється, а й віддаляється. Дивлячись уважніше, помічаємо: він іде до нас, на материк. Передусім своїми мешканцями, які не змогли там лишатися й розселилися по містах і селах інших регіонів. Крим має йти до нас й у віртуальному сенсі – через артикулювання того, про що тривалий час мовчали. Психосоматика твердить: хвороба з’являється внаслідок певного способу мислення (нехтування теж є таким способом). Якщо переосмислити, зцілитися в думках, вона минає. У державних справах відбувається подібне. Переселені кримчани та взагалі вся ця ситуація змусять нас іще багато чого збагнути, дадуть відповіді на запитання, від яких ми довго відмахувалися (наприклад, про етнонаціональну політику). Часом пошук відповідей буде болісним, але це той біль, який веде до зцілення. Якщо ми вже взялися за ці зміни, не можемо їх кинути на півдорозі.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено