Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
22 листопада, 2014

2004 рік був спринтом, а 2013-й – марафоном

Два Майдани з інтервалом дев’ять років водночас і схожі, і відмінні. Я бачив обидва, висвітлював події для французького часопису La Croix. У проміжку між двома протестами дістав трохи сивини, а Україна суттєво змінилася
Матеріал друкованого видання
№ 47 (367)
від 20 листопада, 2014

На тому самому місці, у тому самому місяці листопаді схожі намети: на перший погляд, усе збігається, якщо порівняти Помаранчеву революцію та Євромайдан. День у день, рівно через дев’ять років, українці повстали проти тих самих осіб: Віктора Януковича та Владіміра Путіна. Вони згуртувались у подібний спосіб і займають для координації протестних дій той самий Будинок профспілок.

Але насправді все інакше. Відпрацювавши як кореспондент на місці під час обох протестів, я не маю в цьому жодного сумніву. Найперша відмінність – активісти 2013-го були озброєні досвідом 2004-го. Вони вже знали, що це можливо: об’єднатися в справді потужний гурт і змінити спланований політиками хід подій. Вони це вже пережили.

У 2004-му розмах протесту був сюрпризом, рішучість його учасників – політичною новацією. Це було радісне зібрання людей, 17 днів весни серед зими, імпровізація. Українці несподівано відкрили в собі силу, відкинувши звичний фаталізм. Але, по суті, ще не розуміли, що саме щойно здійснили. Вони просувалися вперед по ходу справи.

У 2013-му протестувальники показали себе значно свідомішими свого завдання. Вони спробували відтворити те, що вже спрацювало дев’ять років тому. Влада також була свідома ризиків. Саме тому в 2013-му Майдан був жорстким і часом брутальним, а до відчуття перемоги долучилася жалоба за сотнею вбитих активістів.

Громадянське суспільство в Україні відіграє сьогодні визначальну роль

Але це не все. За дев’ять років змінився і Європейський Союз. У 2004-му Польща, Угорщина та Словаччина щойно, у травні того самого року, вступили до ЄС. То була нова реальність, наслідки якої ще ніхто реалістично оцінити не міг. Пізніше, в 2007-му, до Євросоюзу приєдналася Румунія. Нині він уже 10 років є сусідом України. Велика Європа стала довершеним фактом, звичною буденністю. Попри недоліки, вона існує та щодня функціонує.

Україна також сильно змінилася за цей час. Громадянське суспільство відіграє сьогодні визначальну роль. Українці менше вірять політичним лідерам, ставляться до них сторожко. У 2004-му рух був зорганізований коаліцією партій. 2013-го вивів на перші ролі нових лідерів: активістів, журналістів, дрібних підприємців, ветеранів Афганістану, священиків та націоналістичні структури, які раптово наважилися набути публічності. Саме вони стали провідними діячами протесту.

Є ще одна принципова відмінність. У 2004-му учасники демонстрацій об’єднувалися під помаранчевими прапорами. Вони поставили чітку й конкретну мету: визнати недійсним сфальшований результат другого туру президентських перегонів. Усі виступи стосувалися переважно цієї теми. Як зараз пам’ятаю, якою святковою була атмосфера нічного Києва, коли вдалося організувати третій тур виборів.

Віктор Ющенко піднявся на сцену Майдану. Співачка Руслана привезла з Польщі величезний помаранчевий шарф, який сплели тамтешні бабусі на знак солідарності. Він був завдовжки з 12 м. Новий президент обмотав його навколо шиї, а потім, оскільки шарф задовгий, накинув на плечі членів своєї коаліції. Вони вітали людей і ставали до влади. То була перемога. Протестувальникам залишалося тільки повернутися додому. Той рух завершився.

У 2013-му люди зібралися під європейським прапором, але також, що дуже важливо, під українськими кольорами. Вони воліли врятувати свою державну незалежність, захистити власну свободу та почати системні реформи. Їхня мета набагато ширша й сформована переважно довкола захисту української нації, яка зуміла консолідуватися за дев’ять років. Мету визначено так, що події на Майдані – це лише відправна точка глибинної реконструкції країни, реформування її економіки та оновлення політичної еліти. Вона привела українців до необхідності захищати свої ідеали зі зброєю в руках на Донбасі.

Протест 2004 року був спринтом, а 2013-го – марафоном, який досі триває та, можливо, ще довго не закінчиться. 2004-й був фліртом із демократією, а 2013-й стане, ймовірно, вистражданою пристрастю, котра, не виключено, завершиться щасливим шлюбом і довгим життям під спільним дахом.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено