Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
21 листопада, 2014

Ми думали, що то була революція

Невдовзі після новорічних свят 2005-го я зателефонував одному депутату з помаранчевих – узяти коментар.
Матеріал друкованого видання
№ 47 (367)
від 20 листопада, 2014

 Співрозмовник закашлявся й не без пафосу видав: «Вибачте, це все ще Майдан із мене виходить». Я лише всміхнувся, щоб не зареготати у слухавку. «Ось вона собівартість революції: застуджені на сцені голосові зв’язки, нежить, пропахлий димом одяг – воістину неоціненні жертви», – жартував тоді й подумки, і в розмовах із друзями. Але ми ж у ХХІ столітті: нові технології, ненасильницький спротив, усе має бути толерантно. Ніби й так. І опоненти тоді були менш агресивні, і «Беркут» більш стриманий, помаранчеві шалики замість балаклав. Але щось у тому м’якому протесті було хибне й навіть дикунське. Оце-от: «Ю-щен-ко!!!». Добрий цар із манерами сільського бухгалтера, прозахідний політик, що так і не заговорив англійською, фінансист-рефор­ма­тор, за якого розпочалося економічне падіння. Чи в особистості річ? На його місці міг би опинитися і хтось інший, із переконливішим бекграундом, але й той розчарував би. Сліпа віра у президента як чаклуна, здатного одночасно і зберегти сов­кову систему пільг, і побудувати ринкову економіку, і подружитися з усіма олігархами, визнати УПА й «почути Донбас», гарантувати дешевий газ та безвізовий режим із Європою – уся ця суспільна шизофренія «великих очікувань» не могла закінчитися добре.

У 2004 році ми кепкували з опонентів, які плекали патерналізм і сильну руку, але безвідповідально довірилися слабкій, яка згодом просто випустила важелі влади. Наші опоненти не помилялися в одному: той Майдан справді був маніпуляцією. Я не про підступний Держдеп, світову змову та іншу конспірологію. Все примітивніше: був загальний сценарій, були спонсори, були політтехнологи й був запит суспільства, його рішучість, здатність до самоорганізації. Шлюб із розрахунку не допоміг жодній зі сторін – любов швидко закінчилася, розлучення тривало довго, але вже без емоцій.

Важко пробачити нинішній владі схильність наступати на помаранчеві граблі

Певно, найяскравіший спогад від тих подій – феєричний спіч Людмили Янукович на центральній площі Донецька. Я не знаю жодної тогочасної промови, яку так широко цитували б, клали на музику, творчо переосмислювали. Бурлеск і травестія – одвічні супутники карнавалу, чому тут дивуватись?

Так, був іще Сєверодонецьк. Тоді ми побачили ворога. Внутрішнього й могутнього. Похмурі дядьки у старомодних або дуже дорогих і «брендових» костюмах. Війнуло часами пізнього Брєжнєва – Андропова – Чєрнєнка, холодом могил під кремлівським муром. І ця архаїчна динозавряча риторика: трудові колективи… засуджують… фашистський шабаш… Було щось у цьому медичне – хвороба зненацька гостро нагадала про себе. А потім «попустило», щоб через 10 років повернутись метастазами.

Але ті помилки й розчарування не минули без наслідків. Та енергетика, громадська активність, взаємодопомога, перші навички конспірації, дії на випередження системи стали в пригоді людям, які повернулися на Майдан майже через десятиліття. «Ветерани» зробили висновки, підросло покоління народжених у незалежній Україні, активісти дистанціювались від великої політики: зерно мало впасти на родючий ґрунт.

Ми не забули, як раділи Майдану 2004-го помаранчеві політики і як вони сахалися від нього у 2013-му. Власне, їм це було не вперше: вони спокійно заколисали Податковий бунт і спроби повстати проти «мовного закону», вони без значних іміджевих утрат пережили б і «тиху» поразку Євромайдану. Коли вже не було шансів зупинити протест, спробували його очолити, але Майдан уже не скандував їхніх прізвищ, та й слухав часом упіввуха. Бо сценарій тепер писала Історія, політтехнологам у штабах залишалося хіба що ловити в’юнку кон’юнктуру поточного революційного моменту.

Важко пробачити нинішній владі схильність наступати на помаранчеві граблі: відмову від масштабної чистки в МВС, неповоротку люстрацію, лояльність до політичного прикриття сепаратистів у вигляді вчорашніх регіоналів у Раді, страусову позицію щодо війни й неприхованої агресії Росії, здатність забалакувати нововведення, надію на «нетрадиційну медицину» замість хірургії, коли йдеться про потребу реформ.

В Україні багато чого діється всупереч і навпаки. Усім відомий вислів про історію, яка спочатку відбувається як трагедія, а потім як фарс. Історія наших останніх революцій пішла у зворотному порядку: за 10 років після протестного маскараду ми пережили велику трагедію і заплатили, та й платимо донині таку ціну, що всі ті схлипування помаранчевої доби («За що ми мерзли на Майдані?!») бачаться геть фальшивими й непереконливими. Тож розчарування тих років легко було чимось запити й забути. А собівартість останньої революції не дає права навіть жартувати із цього приводу.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено