Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
20 листопада, 2014

Війна як спільна доля

Знаєте, на що найбільше скаржаться учасники АТО? На брак інформації. Не на постачання, не на командування, а на недостатнє висвітлення поточної війни (може, це мені так «пощастило», випадковий збіг?). Серйозно! Кажуть: от якби верховний головнокомандувач виступав бодай раз на тиждень… Як під час війни.
Матеріал друкованого видання
№ 46 (366)
від 13 листопада, 2014


Стривайте, то є війна чи її немає? Я наполягав на цьому визначенні від перших днів кримської інтервенції. Але, мабуть, були якісь вищі міркування (асоціація, МВФ, вибори, що ще?). Ми не переставали прикидатися, начебто погоджуємося, коли Росія вдає, ніби вона тут ні до чого. Ну що, торгуватимемо з нею і надалі, обмінюватимемося дипломатичними нотами, заборонятимемо в’їзд кільком десяткам клоунів?
Є слова, які багато означають і визначають. Мій товариш, який провів у самісінькому окопному пеклі останні півроку, ще влітку зайшов до мене відразу після того, як привіз до військового шпиталю свого підлеглого: в того відірвало вибухом обидві кисті. Я вперше і, сподіваюся, востаннє бачив, як він плакав. Не тоді, коли затуляв очі загиб­­лим побратимам, і не тоді, коли відправляв їхні тіла додому попутною машиною (бо інших способів евакуації трупів у нашій армії не було передбачено: ми ж бо не збиралися з кимось воювати!), і не тоді, коли залишав на лікарняному ліжку 18-річного інваліда, а коли, вийшовши на вулицю, побачив на терасі кафе задоволених життям і собою чоловіків цілком призовного віку. Для них війни не було, а була якась незрозуміла… антитерористична операція. А в такому разі навіщо?
Звісно, ніхто не вимагає всім одягнути траур чи камуфляж, зачинити розважальні заклади й думати тільки про фронт. Такого не буває, точніше воно буває в глухих тоталітарних державах. Але за всієї ненависті до міфу про «Велику Віт­­­чизняну» – міфу, який прикриває собою безжальну правду про джерела тієї війни й про злочи­­ни режиму проти власних народів, – якісь подробиці змушують… мало не заздрити! Так, і тоді в Москві вирувало життя, навіть працював ресторан «Арагві», а в Большому давали балети Чайковского, одначе день кожного починався зі зведень «От советского Информбюро». І різні люди з різними переконаннями, як лояльні комуністи, так і ті, хто потай ненавидів Сталіна, мали відчуття спільної долі на якомусь відрізку часу.

кожні новини мають починатися з інформації про фронт,  на будь-якому каналі повинна бути щоденна хроніка АТО

Якщо це було можливо в антилюдському СРСР, чому цього немає зараз в Україні, яка, безумовно, перебуває «на світлому боці сили» й – поодинокий випадок в історії міждержавних конфліктів – має рацію не на 99,5%, а на 100%? По телевізору, як і доти, крутять дебільні шоу північно-східного походження, в кінотеатрах – дебільні комедії звідти само, по радіо – дебільні пісеньки звідти само, у кіосках повно дебільної преси звідти само, а в книгарнях – дебільної макулатури звідти само, і це передусім є моральною та естетичною образою. Мені здавалося, що кожні новини мають починатися з інформації про фронт, що на будь-якому каналі повинна бути щоденна хроніка АТО з мапами, схемами, переліком частин, що відзначилися (наскільки це дозволяють правила безпеки), із прямими включеннями… Дідько, не треба гнати ПТС, вистачить відео зі смартфона, але дайте щось! Ні, воно є, десь більше, десь менше, але… в масштабах, несумірних із законами воєнного часу.
Я бачив чимало репортажів колег із передової, серед них рідко трапляються «прохідні», здебільшого вони проймають до хребта: вочевидь, прямий контакт із подіями не залишає журналістові можливості працювати не на повну силу, але це той випадок, коли якості досягають кількістю. А кількість мала. І чомусь найяскравішим матеріалом про АТО – попри всі неточності й помилки – виявляється ефір московського кореспондента Los Angeles Times, причому на московській-таки радіостанції (якій, щоправда, після цього показали, де раки зимують).
Можливо, з раціонального погляду тут і тепер важливішою є інформація про торгівлю навколо коаліції, політику Нацбан­­ку, південноафриканське вугілля й вихідні на Новий рік, але моя нераціональна психіка цього не сприймає. Бо там, за кілька годин їзди машиною від Києва, хлопцям холодно, й воду не підвозять, і вуха не чують від контузії, і десь чекає та сама остання куля, що когось із них залишить навічно 18-річним. Я не в змозі ані стати з ними поруч, ані допомогти їм як слід. Я можу лише закликати переглянути ієрархію змістів.
Тому що десь поруч із війною завжди є зрада, спекуляції, чиїсь окремі інтереси, розгубленість, некомпетентність, дурість… Або героїзм, мобілізація, патріотизм, самовідданість, ентузіазм, переоцінка цінностей. Від того, скільки буде в суспільстві уваги до війни та її осмислення, не останньою чергою залежить, що зі згаданого переважить.  

 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено