Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
31 жовтня, 2014

Інфекція величі

Не один раз за останніх півроку я зустрічав у різних джерелах, від соціальних мереж до серйозних видань, одну байку: мовляв, у 1954 році Крим обміняли на інші території, півострів відійшов Україні, а за це Росії передали Кубань, Східну Слобожанщину, Берестейщину… Якщо вже так, заберімо їх назад – усе одно Росія невдовзі розпадеться. Я себе питаю: невже це заразно, невже Імперія зла встигла передати нам частку свого маразму?

…Добре відомий читачам «Тижня» історик Кирило Галушкожартує: насправді Україну «вигадали» не в австрійському, а в російському Генеральному штабі, бо саме за його ініціативою силами Імператорського географічного товариства почали вивчати мовно-етнічний склад імперії й науково окреслили ареал проживання українців, це сталося в 70-ті роки ХІХ століття. Та генштабівська «Етнографічна мапа європейської Росії» справді вражає: на сході «малоросійська» суцільна штриховка майже сягає Ростова та Новочєркасска, передбачувано опускається на Кубань нижче Єкатєрінодара, а на північному заході впевнено піднімається суттєво вище Брєст-Літовска. Є від чого битися патріотичному серцю! У моїй колекції (звісно ж, віртуальній) чимало смачненьких картинок на цю тему: там німецька лінгвістична мапа 1886 р., швейцарська етнографічна 1918 р., мапа Московської діалектологічної комісії 1914 р., всім відома мапа України з Паризької мирної конференції 1919 р. – скрізь на них територія, заселена етнічними українцями, суттєво більша за нинішні кордони. (Про всяк випадок слід нагадати: за винятком останньої, всі ці карти мали суто науковий характер, не передбачали жодних політичних інтересів, отже цілком достовірні). Що з того випливає? А нічого!

Бо в моїй віртуальній колекції є ще мапа розселення «трансістрійських румунів», де половина правобережної України в цяточках їхнього компактного проживання – незрозуміло, тепер чи колись, для цього мого знання румунської забракло, але пафос дійшов. А ще є мапа середньовічної Угорщини, як ілюстрація до статті про те, як сучасний угорський уряд роздає нашим етнічним угорцям свої паспорти, теж підтекст довго шукати не треба. Є ще, як курйоз, карта Чехії часів Карла IV (1316—1378), там його володіння практично сягають Балтійського моря. Нещодавно знайшов у болгарській пресі мапу Болгарії згідно Сан-Стефанського договору (1878) – з Добруджею та Македонією. Мало не кожна держава може знайти в своєму минулому період, який гріє пиху нащадків міфом про могутність і територію «від моря до моря». Усій цій маячні остаточно поклав край Заключний акт Наради з безпеки і співробітництва в Європі 1975 року, де чорним по білому записано принцип непорушності кордонів. Той факт, що оскаженілий підполковник може цей документ проігнорувати зі смішками та пересмішками, не означає, що решта цивілізованого світу спиратиметься на ті самі засади.

Дивіться також: "Крим хоче додому!", - Кримчани влаштували патріотичний флешмоб в соцмережах

Я вже колись розповідав про ставлення сучасних німців до Східної Пруссії. Нагадаю, це «споконвічна» німецька земля, вона була заселена ними від ХІІІ століття аж до 1945 року, коли частину віддали Польщі, частину – Литви, а частина стала Калінінградской областю Росії за межами власне Росії – зрозуміло, з наступною депортацією всіх, хто там на той час мешкав, до Німеччини (добре, що не до Сибіру). Тепер, після того, як область стала ексклавом (себто територією, відірваною від решти країни мінімум двома державними кордонами), та ще й занапащеним понікуди, логічно було б припустити, що Німеччина захоче її собі повернути. Про це я питав неодноразово різних німців, як офіційних так і суто приватних осіб. Реакція миттєва: в жодному разі, навіть не розглядається така можливість! Таке враження, що своїм запитанням я їх лякав, ніби цікавився юнацьким досвідом нетрадиційного сексу.

Боже милий, у нас стільки проблем всередині кордону! Навіть якщо не рахувати Донбас – а як його не рахувати?! Ми маємо вичистити авгієві стайні, реанімувати економіку, перезавантажити правоохоронну систему й суди, перебудувати армію, забезпечити гідне життя в себе вдома, зробити так, щоби українці в Україні не відчували комплексу меншовартості… Ну а тоді вже думати про кревних братів у інших державах. Хоча… Є великі сумніви, що на тій же ж Кубанінабереться багато людей з рештками українських сентиментів. Процес асиміляції останнім часом там навіть пришвидшився. Якщо 2002 р. в Краснодарському краї українцями називали себе 2,6% населення, через 8 років таких залишилося 1,6%, у сусідньому Ставропольському краї – відповідно 1,7% і 1,1%. Підтверджуючи мудрість, що українець – не той, у кого батьки українці, а той, у кого діти українці.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено