Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 жовтня, 2014

Електоральний рефлекс

Люблять українці прибіднятись. Особливо коли йдеться про вибір. «Та я знаю?.. Тре’ подумати… А ти що скажеш?.. Та мені шо…» Чули? Або приходить молодиця на базар, де буває щонайменше раз на тиждень, і зойкає: «Та нема з чого вибрати! Та все одне й те саме…» Ходить, нарікає, купує і все одно невдоволена.
Матеріал друкованого видання
№ 43 (363)
від 23 жовтня, 2014

 Так само і з голосуванням: «Та кого там обирати?» – лунає щоразу, коли телеефір переповнюється політичною рекламою, а портрети усміхнених кандидатів потрапляють на очі частіше, ніж тинейджерські графіті на парканах. Але при цьому явка на дільницях у нас зазвичай є вищою, ніж у ситих європейських країнах. Парадокс? Швидше дуля в кишені. Саме з нею іде туди чимало співвітчизників, щоб висловитися не «за», а «проти». Проти того, що дістало, з чим уже несила миритись, проти тих, чиї пики остогидло бачити у Верховній Раді, хто ховається за мандатом від справедливого суду, хто носить синьо-жовтий значок депутата й майже неприховано допомагає ворогу. Емоційно, не надто раціонально, але голосують. Але не стадом за партію влади, бо про існування інших навіть гадки не мають, і не «по приколу», бо якась там політсила гей-толерантніша, а якась більш екологічно стурбована.

Голосуємо, як навчились за 23 роки існування дуже непевного виборчого права, порослого примітивним адмінресурcом, банальним «гречаним» підкупом, юродством технічних кандидатів, зашкарублими схемами «правильного» підрахунку голосів. Можна стати в горду позу й заявити, що не братимеш участі в цьому політичному фарсі: причин знайдеться кількасот і одна промовистіша за іншу. Противсіхство – хвороба шляхетна, абикого не вражає. Можна піти далі й проголосувати за Чубакку чи Дарта Вейдера – продемонструвати свою оригінальність і позаформатність, а заодно сплатити данину улюбленому фільму юності. Або ж просто знайти цікавіші й важливіші справи, ніж стояти в черзі на дільниці, згадуючи нудьгу шкільних коридорів. Це теж право, і зазіхати на нього зась.

цуратися участі у виборах – усе одно,  що відмовлятися носити каміння на барикади чи укріплювати обстріляний днями блокпост

Утім, є одне ледь помітне «але». Якщо наші вибори, та й існування держави як такої, піддають сумніву, то це комусь вигідно. Країні, яка воює, не потрібно конспірологічних теорій та гучних розслідувань, щоб пояснити, хто ворог. Кому на руку, щоб волевиявлення бачилося фейковим, компрометуючим, підозрілим? Щоб явка була жалюгідно низька… Щоб у мажоритарних округах, де тільки можливо, перемагали одіозні скандальні висуванці… Щоб на дільницях панували хаос і агресія – бажана картинка для відомих ЗМІ та привід для занепокоєння іноземних спостерігачів…
Ворог, який не здобув переконливої перемоги, буде радий кожній нагоді якщо не з’їсти, то понадкусювати. Бунт солдатських матерів, розлючені «дємбєля» під Адміністрацією президента, палаючі шини та бійки як обов’язковий атрибут вуличних акцій плюс можливість дискредитувати вибори – він аплодує цьому, дістає натхнення урізноманітнювати свої витівки, а головне – такий хід справи переконує його, що схеми таки працюють: іще трошки розхитати човна – і «многострадальная Новороссия падет к ногам его императорского величества»…

Читайте також: Троянський кінь мажоритарки

Щоразу політики, які балотуються до Ради, роздуваючи щоки, кажуть: «Ці вибори будуть найбрудніші за всю історію», тим самим надаючи своїй віртуальній боротьбі максимально трагічного забарвлення. Громадяни, які пройшли Майдан і горнило Донбасу, можуть хіба що іронічно всміхнутись у відповідь на цей пафос, укотре згадавши: лицемірство – найпоширеніша професійна хвороба серед політиків, і Україна в цьому сенсі жодним чином не унікальна. У чистому вигляді не існує навіть золота: ми розуміємо, що в новому парламенті виявиться чимало шлаку, пустої породи, золи від попередніх скликань, але цуратися участі у виборах – усе одно, що відмовлятися носити каміння на барикади чи укріплювати обстріляний днями блокпост.

Так, вибори не будуть простими, й організовані вони, м’яко кажучи, не найкраще: «учорашні» потирають руки від можливостей отримати мандат на пригодованому окрузі, бійці на фронті, позбавлені права голосу, вкотре відчувають «батьківську» турботу влади, і це аж ніяк не весь перелік електоральних сюрпризів, із якими довелося змиритись. Але хочеться думати, що востаннє: надто дорогою ціною дісталося нам позачергове волевиявлення, щоб його результати стали черговим картбланшем на дерибан і «тушкування». Надто близько цього разу електорат до своїх обранців, щоб нагадати в разі чого, хто є джерелом влади.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено