Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
14 жовтня, 2014

В армії служать не кіборги

Біля 300 солдат-строковиків Національної гвардії України пришли до Адміністрації Президента з вимогою демобілізації. Логіка солдат проста – свій термін вони й так «переслужили» на півроку і скільки ще «топтати казарму» їм ніхто не каже.

Експерти вже шукають винуватців акції протесту, висуваються припущення, що акція – спроба дискредитувати кандидата в міністри оборони, чи-то вдала спецоперація путінських спецслужб. Може й так, але диму не буває без вогню. А вогонь – це нелюдське ставлення керівництва силових відомств до своїх штатних військовослужбовців нижньої ланки.

В середині серпня, щось так за півтора тижні до російського наступу, авторові цих рядків довелося разом із загоном добровольців з ГО «Київський козацький полк ім. Т. Шевченка» побувати на прикордонному пропускному пункті «Новоазовськ» у Донецькій області. Пропускний на той момент був єдиним працюючим на приазовській ділянці кордону, проте мирним його назвати не повертається язик – з ділянок близь кордону РФ і з російської території позиції прикордонників і бійців ЗСУ регулярно обстрілювали мінам та «Градами». Значну частку залоги кордонного КПП становили солдати-резервісти, і от в розмові з київським журналістом вони поремствували, що призвані у березні, протягом півроку вони не знали ані ротацій, ані ясної відповіді, скільки часу їм ще перебувати в складі Держприкордонслужби?

Було від чого непокоїтися прикордонникам. За місяць обстрілів на пропускному загинуло 5 військовослужбовців і 20 були поранені. С початком обстрілів жили вони у єдиному придатному для цього підвалі під господарчими спорудами (задуха вдень там стояла така, що хоч АКС вішай). Проте найбільше їх дратувало саме це питання – скільки ще їм нести службу і коли ж нарешті їх відпустять у відпустки? Хлопці цілком щиро вважали себе без вини покараними. Вони не ухилялися від мобілізації, не тікали з місця служби і чесно виконували свій обов’язок. Але час – тривав. Їхні товариші, що уникли призову, робили кар’єру, заводили сім’ї та зміцнювали свій добробут. Більшість населення країни продовжували жити за звичним ритмом – так наче ніякої війни в країні не було. І лише ті хто чесно пішов захищати батьківщину, мусили щодня заступати в наряди та ризикувати здоров’ям, не уявляючи своїх перспектив по поверненню до дому і терміну коли це повернення станеться. Командування на такі питання відповісти не могло.

Читайте також: Діалог із реальністю

Звісно можна заперечити, не час, мовляв, скаржитися на труднощі – ворог у воріт. Хай так. Але тоді чому труднощі випадають так вибірково, тільки на тих, хто не зміг чи-то не схотів уникнути мобілізації? На бравурні гасла про загрозу державному суверенітету і необхідність самопожертви, існують банальні закони людської психології, які говорять, що в армії служать не кіборги. Служать там живі люди зі своїми моральними проблемами і емоціями. Перебування тривалий час в зоні підвищеної небезпеки для людини – важкий стрес. Рано чи пізно він призводить до втоми, як наслідок – невпевненості у собі, а відтак – до страху за своє життя та здоров’я. Це знають керівники на небезпечних виробництвах – і саме тому там впроваджують режим роботи «доба через дві» або «через три», призначають працівниками підвищені відпустки та доплачують за шкідливість. Ті самі закони діють у мирний час для міліції та інших силовиків – їм доплачують за ризик, та надають чимало інших пільг.

Ба більше! Пряма залежність бойового духу солдат від часу перебування його в окопі чи казармі була відома офіцерам всіх армій світу, ще у часи Першої Світової війни – ще тоді частини регулярно відводили в тил на відпочинок, а солдат і офіцерів відправляли у відпустки додому. Під час Другої Світової війни, навіть під час масового відступу 1944 р., солдати Вермахту регулярно їздили до рідних – історія такої відпустки стала сюжетом роману Еріха Марія Ремарка «Час жити, час помирати». А от в Червоній армії цим правилом нехтували, і це було одної з причин явно зависоких втрат РСЧА.

Схоже школа Червоної армії ще й досі сидить у наших командувачах. Що там прикордонники? За словами десантників з постійно воюючої 25-ї аеромобільної бригади, від початку конфлікту на Донбасі у березні поточного року і до російського наступу 23 серпня, вони мали лише 5 діб відпустки, а ротацій не знали як таких. І все це – за зарплату, на яку у Києві не згодиться працювати навіть прибиральниця, не говорячи вже про махінації з документами учасників АТО, та ну ду-у-у-у-уже гарне забезпечення від тилу Міноборони.

Читайте також: Батальон «Азов»: Реальну небезпеку становить п’ята колона

Можна заперечити, що все це стосується військових на передовій, але протестувати прийшли як раз ті хто перебуває в казармах – практично на курорті. Так, в казармі перебувати, звісно краще, ніж на передовій. А вдома – краще ніж у казармі. Якщо за твердженням керівництва силовиків, строковики в АТО не задіяні, хочеться запитати – що вони роблять у казармах понад термін? Чи не надто це дороге задоволення, утримувати за державний кошт тисячі хлопців, які фактично нічого не роблять? Може краще їх повернути у народне господарство і хай там заробляють гроші для себе і податки для держави?

Якщо ж ці хлопці у казармах справді потрібні – може варто пояснити їм і суспільству, скільки ще часу вони мають подарувати державі і з якою метою? А ще може варто установити для військовослужбовців графіки ротацій та відпусток, а також сформувати резерви, аби не доводилося виснажену передовою частину, що вже відбуває на ротацію, негайно завертати і відправляти в атаку, тобто в значній мірі – на той світ?

Державі треба грати чесно з власними захисниками. Час згадати, що в армії служать не кіборги.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено