Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 вересня, 2014

Наші

Зовнішню агресію ворога здатна зупинити тільки армія. Підрозділи Збройних сил менше помітні в інформаційному просторі не тому, що їхня роль скромніша, ніж в інших військових формувань. Просто піару в армії традиційно приділяють не надто багато уваги
Матеріал друкованого видання
№ 38 (358)
від 18 вересня, 2014

У примітивних культурах особливо небезпечні явища зазвичай прагнуть називати не прямо, а за допомогою відсторонених описів. Щось подібне в українському політикумі: війну чи то за інерцією, чи то «щоб не наврочити» (!) називають абревіатурою АТО. Хоча всі чудово розуміють, що очолювана СБУ (а саме цьому відомству доручено керівництво в зоні бойових дій на Донбасі) спецоперація ані за характером, ані за масштабами не підпадає під таке визначення. Ще в березні – квітні контрдиверсійні заходи, локалізація дрібних озброєних сепаратистських угруповань, ліквідація активних і «сплячих» терористичних осередків видавалися б адекватною і своєчасною відповіддю на ті загрози, що виникли на Донбасі. На тому етапі Збройні сили були б задіяні хіба що частково для виконання допоміжних функцій. Але нині маємо геть іншу картину: воєнну інтервенцію сусідньої держави за підтримки місцевих бандформувань, окуповані території, повноцінний фронт. Поліцейськими операціями в такій ситуації можна хіба що зашкодити.

Конституція і просто здоровий глузд підказують, що захистити від зовнішнього ворога здатна лише армія. Не високотехнологічне вишколене натовське військо, не професійні Збройні сили майбутнього, які мають постати в Україні колись після років реформ, не партизанські загони патріотів з отаманами на чолі. А саме ті, хто нині служить у війську. А служать різні: представники офіцерських династій і мобілізовані вчорашні студенти з військовою кафед­рою за плечима, звиклі до важкої фізичної праці селяни і «генерали» комп’ютерних ігор, добровольці й ті, хто не зумів «закосити» від призову. Не дуже схоже на плакат про непереможну армію? Але й не зовсім те, що ми бачили якихось півроку тому в Криму, де українські військові чомусь діяли здебільшого як адепти ненасильницького спротиву.

Інформація про бойові дії на Донбасі часто пригнічує і шокує, але правда про війну ще нікому не додавала психологічного комфорту. Так само як правда про армію

Усі попередні війни українці переживали в умовах жорсткої цензури і про події на фронті дізнавалися з офіційних ура-патріотичних зведень та чуток, що обростали величезною кількістю нісенітниць дорогою з передової до тилу. Є таким чуткам місце і в нинішньому інформаційному суспільстві, однак те, що ми бачимо і чуємо зараз у тилу, – куди більш наближена до істини версія подій, аніж повідомлення а ля «от советского Информбюро». Інформація про бойові дії на Донбасі часто пригнічує і шокує, але правда про війну ще нікому не додавала психологічного комфорту. Так само як правда про армію.

У нас прийнято нарікати на те, що всюди бракує фахівців – від державного менеджменту до медицини і працівників ЖКГ. Якість їхніх послуг ми оцінюємо ледь не щодня. Чого варта наша армія, побачили тільки тепер. І лише тепер відчули, що й там, як усюди, недостатньо професійних кадрів. Офіцерська доля ніколи не була легкою, зазвичай її обирають люди з неабияким внутрішнім стрижнем. Але протягом 23 років погони лейтенанта Збройних сил були мрією поодиноких романтиків, у військові навчальні заклади приходило чимало випадкових людей, які або швидко тікали в запас, або «тягнули службу» з надією на пенсію в 40 років. Так само як і в контрактники йшли переважно хлопці з найближчих до військової частини сіл по малу, але стабільну зарплату, які засвоїли в роки строкової служби неписане позастатутне правило: що менше ти працюєш, то «крутіший» твій статус серед товаришів по службі. Мобілізація також додала свій відсоток випадкових людей у війську.

Читайте також: Батальон «Азов»: Реальну небезпеку становить п’ята колона

Втім, навіть попри весь згаданий вище негатив, армія не розбіглася, встояла, навчилася воювати. Дорогою ціною – ціною справжніх, не вигаданих політруками для промивки мізків подвигів. Завдяки щирому воїнському братерству і не «кіношній» звитязі українських солдатів.

Чи могло бути гірше? Історія знає такі приклади. По-справжньому деморалізоване військо (яким намагається зобразити ЗСУ ворожа пропаганда) без вагань міняє окопи на дивани, кидає фронт, «братається» з ворогом і розстрілює офіцерів просто так, за наявність погонів на плечах. Усе це було в російській армії зразка 1917 року, і сумні наслідки тих процесів добре відомі. Українська ж армія уникла цього сценарію. Так, ми чуємо голоси ображених на бездіяльних офіцерів бійців, знаємо, що без волонтерів забезпечення фронту було б просто карикатурним, але й розуміємо, що саме завдяки стійкості наших солдатів ракова пухлина Новоросії не розрослася до восьми областей, російські десантники зрозуміли, чого коштують «маневри» на нашій території, а громадяни побачили, що покладатися, окрім як на Збройні сили України, ні на кого.  



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено