Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
18 вересня, 2014

Люстро для потвори

Історія подарувала Україні другий шанс: нині з’являється реальна можливість ротації верхівки, і нею гріх не скористатися
Матеріал друкованого видання
№ 37 (357)
від 11 вересня, 2014

Єдиний помітний успіх у просуванні процесу люстрації в Україні за останні місяці – що більшість населення вивчила це слово й хоча б приблизно розуміє, що воно означає. Якщо дуже коротко, то «Банду – геть!». Невелика різниця з вікопомним гаслом 2004 року «Бандитам – тюрми!», хоча те насправді значно давніше й належить іще В’ячеславу Чорноволові, себто відтоді прогрес незначний.
Найбільша проблема поточного періоду полягає в тому, що влада, справжня, яка визначає умови, не демонструє намірів робити їх іншими, а отже, й проводити радикальну зміну еліт у країні, а без цього окремі позитивні рухи окремих добромисних керівників заздалегідь приречені. При всій повазі та співчутті до президента важко погодитися з його відомою тезою, що наступні вибори автоматично, самі собою стануть актом тієї омріяної люстрації, бо правила гри не змінено, принаймні збережено мажоритар­­ку, орієнтовану на підкуп консервативної і пасивної частини виборців; одіозні представники старого режиму (режимів) і надалі мають усі шанси впливати на хід подій. Виправдання гостротою моменту зайві: що менш ефективні владні механізми, то довше триватиме загострення незалежно від намірів та конкретних дій зовнішнього агресора.

Ні, помиляюся, найсерйозніша проблема поточного періоду – та, що можновладці не відчувають відповідного тиску знизу, спрямованого на зміну еліт. Адже «Банду – геть!» – надто абстрактно й нетехнологічно. «Банда» – це хто: всі, хто був задіяний у політиці до лютого 2014 року? Чи тільки ті, хто голосував за закони 16 січ­­ня? Ті, хто мешкає в Кончі? Ті, хто пересувається на Cadillac Escalade? «Геть» – це куди: на пенсію, в табір, на палю? Є підозра, що не всі громадяни встигли ознайомитися з текстом уже готового й досить детального законопроекту «Про очищення влади», який має проходити голосування в Раді вже наступного вівторка. І якщо під парламентом зранку не виявиться кворуму в кількадесят тисяч демонстрантів, а навряд чи стільки збереться, то в залі документ прокотять, і обиватель укотре переконається, що «всі вони однакові» й «так буде завжди». Бо на кожен акт саботажу не вистачить демонстрантів, а більшість пасіонаріїв або на фронті, або опікуються забезпеченням АТО замість держави.

Ефективні еліти з’являються, коли існує тиск знизу. Ідеться передусім про громадські рухи та ЗМІ, але водночас і про широку громадську думку, яка вже є і надалі залишатиметься фактором поточної політики

Ідеться саме про це: не ли­ше преса та громадські активісти, а й найширші верстви суспільства мають досягти принаймні поверхневого консенсусу стосовно мети й шляхів досягнення тієї самої славленої люстрації. До речі, майже всі посилання на прецеденти в постсоціалістичних країнах не надто переконливі, адже скрізь – від рішучої Польщі до млявої Болгарії – ішлося лише про викриття екс-працівників комуністичної таємної поліції, штатних і позаштатних, але не більше! Ніде, зокрема й у колишніх республіках Прибалтики, не було мови про усунення від влади просто чиновників попереднього режи­­му. Можна подивитися глибше й розглянути хід денацифікації в Західній Німеччині після Другої світової, але й там, по-перше, покарання чи певні обмеження не накладали автоматично на всіх колишніх членів НСДАП – тільки на тих, хто був задіяний у СС, СД й подібних злочинних організаціях, а, по-друге, все це чищення відбувалося під безпосереднім наглядом Контрольної ради, себто органу, підзвітного країнам-переможницям, а не власному урядові ФРН.
І тільки одна (!) держава учинила послідовно й безкомпромісно стосовно свого минулого. Це демократична Грузія, причому не відразу, а після 2010 року. За тамтешнім законом про люстрацію заборона обіймати будь-які посади у виконавчій владі та судах (а також керівні в освіті!) поширювалася не лише на колишніх працівників КГБ, а й на функціонерів КПРС будь-якого рівня. Водночас було заборонено комуністичну та нацистську символіку, використання в географічних назвах імен більшовицьких діячів, тобто проведено справжню послідовну дера­дянізацію. До речі, хоча багато надбань Міхеїла Саакашвілі та його команди було спотворено після приходу до керма наступної проросійської адміністрації, ці норми діють і досі. Хай там як, але вони визначають клімат у країні.
Необхідно зазначити, що власне очищення влади скрізь у посттоталітарних державах (а це не лише колишні республіки та сателіти СРСР, а й Іспанія, Аргентина, Уругвай, Марокко, ну й передусім, звісно, Німеччина) є частиною ширшого процесу, який дістав назву «подолання минулого». Ідеться про самоусвідомлення: дослідження джерел, каяття, вшанування жертв, виховання й освіту, унеможливлення повторення сумного досвіду. Саме досягнення незворотності, а не забезпечення відплати є кінцевою метою всіх цих заходів.

Можна скільки завгодно дорікати (до речі, невідомо кому), що на початках незалежності в Україні не провели аналогічної операції, але тоді це було технічно неможливо не лише через цілковите домінування у владі радянської номенклатури, включно з першим та другим президентами. Треба визнати, що таке гасло не мало підтримки передусім у рядових громадян. Частина з них були класичними комуняками, тіль­­ки дещо розгубленими, частина – звичайними совками, боязкими й, за великим рахунком, безпринципними, частина – прагматика­ми, які швидко зрозуміли можливості саме такої соціально-по­літичної конфігурації. Сегмент безкомпромісних прибічників нової України, побудованої на засадах демократії, економічної свободи та соціальної справедливості, бачився замалим для тиску на систему зсередини, а зовнішні впливи, хай там що казали б нинішні ватніки (мовляв, усіма українсь­кими президентами керували з «Вашингтонського обкому»), – не те, що мінімальними, а практично від’ємними й обмежувалися лекціями та нотаціями.

Читайте також: Закрита Рада, асоціація і люстрація

Найпоширенішим виправданням опортунізму стосовно спадковості українських еліт став аргумент «у нас усі були в КПРС», інакше кажучи, будь-які досвідчені кадри так чи так пов’язані з радянським минулим, а наявні дисиденти є рад­­ше деструктивною силою, нездатною виконувати менеджерські функції. В цьому була дещиця правди, але згадаймо, чого справді досягли «досвідчені»: занепад економіки, розкрадання більш-менш ліквідних активів, зростання бізнесу із криміналом, формування дер­­­­жави, головний пріоритет якої – персональне збагачення всіх причетних до ухвалення рішень. Чи було б гірше, якби до влади два десятиліття тому прийшли пасіонарні дилетанти? Запитання зостається риторичним.

Ефективні еліти з’являю­ть­­ся, коли існує тиск знизу. Ідеть­­ся передусім про громадські рухи та ЗМІ, як скрізь у світі, але водночас і про широку громадську думку, яка вже є і надалі залишатиметься фактором поточної політики. Привид нового Євромайдану відтепер витатиме над кожним чиновником, заважаючи до кінця захопитися звичним процесом маніпуляцій і дерибану. Принагідно згадай­­мо доволі велику частину активного населення, яка має досвід відстоювання власних цінностей зі зброєю в руках і навряд чи толеруватиме кричущі неподобства.

Понад те, на відміну від ситуації початку 1990-х у нинішній Україні не бракує молодих людей із дипломами MBA та сучасними уявленнями про світ, мотивованих не збільшувати статки, а досягати амбітних проектів у масштабі регіону чи країни. Забобони на кшталт «старий уже накрав, а молодий крастиме більше» матимуть сенс, якщо не зміняться принципи взаємодії в державі та соціумі, а вони, хоч і повільно, стають інакшими. Ідеться не про вік (усі пам’ятають цирк із «молодою командою» колишнього київського мера), а про незадіяність у давніх схемах і зв’язках.
Що ж стосується можливого кадрового голоду, то варто повернутися до позитивних прецедентів у наших «товаришів по нещастю», передусім до практики реформ у Грузії: адміністрації Саакашвілі вдалось у традиційно корумпованому середовищі, обтяженому традиціями корпоративізму і трайбалізму, заангажувати потужний резерв перспективної молоді, яка не бажала й не вміла діяти в застарілій системі координат. Менш сприятливих стартових умов і переконливішого результату годі шукати. А Україна має додатковий ресурс трудових мігрантів, серед яких не лише чорнороби в Італії та Португалії, а й менеджери в Лондоні та Купертіно, штат Каліфорнія.

Тобто головною перешкодою для ротації держапарату й усунення від влади одіозних представників досі діючого політикуму є передусім психологічні гальма в тих, хто може й має забезпечити необхідний тиск і температуру процесу. Вочевидь, для заохочення потенційних активістів потріб­­ні позитивні приклади того, що тиск суспільства ефективний не лише в екстремальних умовах протистояння з «Беркутом», а й у прозаїчніших декораціях щоденного відстоювання законних вимог громадянина й громади. Є історичні моменти, коли саме суб’єк­тивний чинник є вирішальним. Схоже, зараз, в умовах смертельної небезпеки, Україна переживає саме такий момент.

 



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено