Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
12 вересня, 2014

Ретролюстрація

Уже кілька років тема люстрації, очищення влади є в Україні напрочуд модною. Залишається тільки з жалем думати про те, чому вона не була такою в 90-ті роки минулого століття, що було б набагато актуальніше…

Деякі політичні партії, як приміром, ВО «Свобода» вважають, що люстрація - то є панацея від усіх бід, досить лише її провести і настане мир і во человецех благоволєніє.  Однак усе треба робити вчасно, а не тоді, коли обставини фундаментально змінилися. Чомусь у Німеччині денацифікацію не стали проводити в 1965 році, впоралися в 1945-му і трохи пізніше. У нас не можуть збагнути, що потяг уже пішов.

Люстрація, заморожена на 23 роки, у разі відлиги може дати чимало несподіваних і небажаних ефектів. Вона може бути корисною тільки за умови феноменально мудрого здійснення, однак законотворча потуга людей, висунутих Майданом на цю ділянку революційної роботи, дещо розчарувала. Насамперед, ідеться про законодавче втілення люстрацій них ідей, що базується на вельми некритичному сприйнятті досвіду Чехії, Польщі, Угорщини, Балтії тощо, на забутті того, що там люстрація здійснювалась понад 20 років тому, коли була потреба і був сенс відсторонити від влади тодішніх комуністичних бонз, агентуру Кремля і т.д. Тоді це можна було робити за формальними ознаками: членство в Компартії, служба в органах державної безпеки і т.д. Себто попередніх діячів треба було не пустити в нове життя як керівників. А що ж нині? Минула ціла доба. До 1991 року в Україні в тоталітарному суспільстві людина часто-густо не мала реального вибору в своїй поведінці, крім таборів і внутрішньої еміграції або виконання наказів диктаторської влади. Свобода – це завжди свобода вибирати і нести відповідальність за наслідки свого вибору. Де немає свободи, там немає відповідальності.

Однак із 1991( навіть трохи раніше) розпочалася нова доба і за той час будь-який Саул (переслідувач Христа) міг стати апостолом Павлом( один із найбільш ревних прихильників християнства) і навпаки. Оці роки незалежності України з їхнім героїзмом і зрадою, подвижницькою працею на країну і корупцією чомусь зовсім ігноруються борцями за люстрацію, які демонструють ретроспективний ухил.

Нинішня запізніла люстрація в Україні спрямована в минуле, а не в сучасне і майбутнє. Тут простежується намагання воювати з тінями давніх часів,  замість сучасних ворогів українського суспільства. Ще за часів Ющенка, коли СБУ розкривало свої архіви, котрі отримала у спадок від КГБ ( у документах котрих ішлося про події 20-50х років ХХ століття), відомий Дмитро Корчинський єхидно зазначив, що: «СБУ воює проти НКВД, а треба проти ФСБ». Саме  тоді російська агентура нахабно інфільтрувалася в Україну, а влада Ющенка не мала політичної волі для належної боротьби проти неї… За роки, що минули з моменту проголошення незалежності виросло нове покоління патріотів і нове покоління ворогів нашої держави, проти яких Україна незрідка безпорадна. На цьому сумному тлі навряд чи суттєво допоможе люстраційне усунення з влади кількох підстаркуватих комсомольців. Між іншим у тому ж таки СБУ на сьогодні, за даними її колишнього шефа, генерала армії Євгена Марчука, залишилося 2-3 %, хто починав свою службу в лавах КГБ СРСР. Отже, 97% - це вже ті, хто прийшов у цю структуру в період незалежності України. Що аж ніяк не завадило , приміром, в Автономній республіці Крим, усьому складові республіканської СБУ одностайно лягти в 2014 році під російських окупантів. Цікаво, що абсолютна їх більшість ніяких люстрацій них ганебних плям до 1991 року не мала…

Читайте також: Віктор Шишкін: «Треба ліквідувати соціалізм для чиновників»

Інколи кажуть, що генерали завжди готуються до минулої війни. Це повністю поширюється на наших нинішніх люстраторів. Адже не так важливо, що людина робила до 1991 року, як те, що вона робила після, протягом усіх років незалежності, коли в умовах бідної, але вільної країни кожний мав можливість розпочати своє життя з нового чистого аркуша. Кожний мав можливість вибрати добро чи зло. Що корисного чи шкідливого зробила людина для незалежної України? Це набагато важливіше, ніж звертати увагу на те, що хтось у 80-ті роки ХХст. Був секретарем райкому ЛКСМУ. Бо, наприклад, є такий актуальний фігурант української політики, як колишній перший секретар Дніпропетровського обкому комсомолу, а нині чільний діяч середовища Януковича Сергій Тігіпко, а є колишній перший секретар ЦК ЛКСМУ Анатолій Матвієнко, який стоїть на зовсім інших позиціях.

Адже проблема не в тому, що суддя Пупкін у 70-ті роки ХХст.  був членом КПРС, а в тому, що в незалежній Україні він ухвалював неправосудні рішення, брав хабарі, рятував від відповідальності антидержавних діячів. Є ще проблема з тими відносно молодими фігурантами, які за своїм віком не могли мати компартійного минулого, однак поводяться мало не гірше колишніх комуністичних «зубрів»…

Згадаймо «молоду команду» київського міського голови Черновецького, у порівнянні з яким останні радянські мери Києва виглядають майже святими. Між тим, люстраційне законодавство жодних можливостей притягнути до відповідальності цих молодих і не заплямованих комуністичним минулим діячів не дає…

Нинішні люстратори героїчно воюють з вчорашніми «негідниками» чи негідниками без лапок, але виглядають доволі безпорадно, коли йдеться про нинішніх негідників.

Можна дорікати громадянам їхнім минулим, але краще зацікавитися тим, що вони роблять нині. Жодна люстрація не вилікує український керівний клас від печерного егоїзму, жлобстваі рагульства, браку національної свідомості  тощо. В цьому контексті варто навести приклад інших пострадянських націй до свідомості яких нам ще довго рости.  У Литві колишній перший секретар ЦК КП Альгірдас Бразаускас, якого литовці двічі обирали президентом і обрали б утретє, відмовився від такої можливості, заявивши : «Краще щоб президентом стала людина без компартійного минулого. Так буде краще для Литви.» От коли українська верхівка навчиться міряти свої дії принципом: « Так буде краще для України», тоді справді багато що у нас зміниться на краще.

Події 2014 року показали, що треба просто рішуче виконувати чинні закони. Але для цього потрібен інший суддівський корпус.  Непридатність нинішнього показала російсько-українська війна, коли в зоні АТО затримували терористів, передавали їх судам, а судді негайно відпускали. Це найбільш кричущі факти, бо до того, що спосіб життя багатьох суддів зовсім не збігається з їхньою офіційною зарплатою ми, на жаль, уже звикли. Ось де справді потрібна жорстка люстрація.

Нинішні судді не можуть забезпечити захист держави. Допоки цю верству буде оновлено, пройде багато часу, котрого обмаль. Тому є інший шлях. Оскільки в Україні є багато окремих судових вертикалей(Господарський суд, Адміністративний суд і т.д.), необхідно в найкоротші терміни створити ще одну: Суди національної безпеки, котрим передати всі справи щодо шпигунства, сепаратизму , тероризму , антидержавної підривної діяльності, провокування міжетнічної і міжконфесійної ненависті і т.д. Ці суди можна забезпечити спеціально відібраними суддями, професійними і незаплямованими. Якщо добре пошукати, їх знайдуть. Якщо буде громадський запит, і політична воля влади…

Та й хіба для того, щоб вчасно посадити антиукраїнського нардепа Олега Царьова, потрібен якийсь особливий закон про люстрацію? Чи такий закон потрібен, коли йдеться про одіозних харківських діячів Кернеса і Добкіна?

   За 23 роки незалежності України сформувалася нова реальність, яку навряд чи можна приборкати завдяки очевидно спізнілим люстраційним законам, що чудово виконали б свою місію у першу п’ятирічку після 1991 року. А тепер це, вибачте, свинячий голос…

    Є потреба в адекватному реагуванні на актуальну антидержавну діяльність, а не в зведенні порахунків із минулим. Російсько-українська війна 2014 року дала стільки зразків зради, саботажу і україноненавистництва на різних рівнях влади України, що тут без усякої люстрації тільки встигай арештовувати і судити. Крім того, ця підлюстраційна публіка навіть і не криється, вмикайте канали вітчизняного ТБ – вони всі там відкрито атакують Україну. Тільки де ті, хто має їх знешкоджувати, де ті, хто має давати накази тим, хто призначений знешкоджувати? Чи можна на такому тлі покладати великі надії на ретролюстрацію?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено