Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
15 вересня, 2014

Казки про «быль»

Не знаю, як кого, а мене бадьора радянська пісня «мы рождены, чтоб сказку сделать былью» завжди вводила в ступор. Котрий зі сценаріїв перетворення «сказки» на «быль» був би гідний втілення в життя? «Девочка со спичками»? «Оловянный солдатик»? «Мальчик-с-пальчик»? «Колобок»?
Матеріал друкованого видання
№ 37 (357)
від 11 вересня, 2014

Та хай йому грець – отакі втілені реальності. Разом із тим виходить, що Кремль та його записні автори ніколи не брехали. «Дівчаток із сірниками» вагонами відправляли на небеса. «Солдатиків» спалювали у топках воєн. «Хлопчики», і ті, що розміром із пальчик, і ті, що побільше, пухли з голоду, покинуті в домі чи лісі мертвими батьками. Про з’їдених лисицями «Колобків» годі й казати.
Перетворення казки на реальність – улюблена забава нашого східного сусіда.

Зараз, коли майже всі хрестоматійні казки зроблено «былью», Кремль невпинно вигадує нові. «На Майдані був побудований підпільний крематорій, де живцем спалювали беркутівців. Пам’ятаєте? Ні? А на Донбасі це був дуже модний текст. Топ-текст лютого і березня 2014-го. Він обростав деталями, а потім і спогадами очевидців, які щасливо врятувалися від рук фашистів-правосеків….
Чи от казка про хунту. Про озброєний переворот, про воєнних, які з автоматами, гвинтівками, кулеметами прийшли до влади й тероризують місцеве населення Києва та центральних областей України.
Хунта – улюблене слово березня – квітня. Зараз – майже спогад. Робочий момент. І водночас народний епос, який у жодному разі не можна залишити без втілення. І наш сусіда старається як може. У нього план: «усі казки – в життя».

Щоправда, реалізація вигаданих сюжетів здійснюється в такий дивний спосіб, що іноді хочеться зняти шляпу – по-яну­­ковичівськи – у когось із голови.
Отже, крематорій…

Здається, кутики губ нашої долі поповзли вгору. Це ще не усмішка, ще тільки готовність вступити в гру на боці світла, гойднути маятник легким рухом

Люди добрі, крематорій стає реальністю. Щоправда, не на Майдані. І не в нас. А в Ростові і в них. Але то таке… Ексцес виконавця. Про нього повідомила Єлєна Васільєва, росіянка, організаторка групи, яка розшукує загиблих російських воєнних. Пані Єлєна стверджує, що голова уряду Мєдвєдев доправив до Ростовської області кілька комплектів крематоріїв, щоб спалювати трупи загиблих, але «неприсутніх» в Україні російських військових.

Хунта теж оприявнилася. У повному обсязі. Кожна людина Донбасу побачили її на власні очі. До «колумбійських краваток» поки що справа не дійшла… Але орки, що захопили міста і села України, швидко вчаться: зґвалтування, вбивства, заручники, розстріли без суду і слідства, тортури з вириванням нігтів, зубів, припалюванням сигаретою шкіри… Арсенал злочинів хунти проти людяності вдосконалюється щодня.

Напроти «Казки про хунту» можна сміливо поставити «виконано».

Гра з казками чи гра в казки – виклик світові, про який ми мало що знаємо. Певною мірою це гра з долею, у якій ані автори, ані виконавці не можуть знати, чим усе обернеться. Дражнити долю можна скільки завгодно, але настає момент, коли вона, доля, може й усміхнутися у відповідь. Комусь добре, комусь не дуже. Ми про це знаємо точно.

Мені здається, що кутики губ нашої долі поповзли вгору. Ще не усмішка, ще тільки готовність вступити в гру на боці світла, гойднути маятник легким рухом і втрутитись у перетворення однієї дуже модної казки цієї весни на реальність. На таку реальність, якої не очікували ані ми самі, ані наші вороги.

Читайте також: Субкультурний агітпроп

А казка, у яку грали самі й пропонували решті терористи Донбасу, була про… негрів. Їх, негрів, убивали в квітні під Слов’янськом. Вони, кремезні та мовчазні, висаджувалися з гвинтокрилів і брали телевежі навіть у тих містах, де телевеж ніколи не було. Поранені негри лежали в лікарнях без ніг і без язика. Влітку їх власноруч сотнями вбивав сам фельдмаршал Ґіркін. Вони були скрізь. Їх було так багато, що, мабуть, саме для боротьби з ними в Україну прийшли кадировці з братської організації «Ку-Клукс-Клан»…

Якщо чесно, то в більш-менш нормальну голову така купа афроамериканців без якогось пояснення не вкладалася. Але пояснення, звісно, було: «Негри – це американці! Що не зрозуміло? Негри – це НАТО! У них Обама – негр! І вони тут повсюди. Озброєні до зубів. І все в них нове: форма і всякі літаки…»

Читайте також: Свобода від історії

Ну? Бачите, тепер і у вас, як у пані Долі, нашої української Долі, губи трохи поповзли вгору... Ще не усміхаються. Але, може…

Чуєте, як тихенько виспівують «бабаї» з «моторолами»? Впізнаєте? Ага. Це воно: «Мы рождены, чтоб НАТО сделать былью»...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено