Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
7 вересня, 2014

Приходьте завтра

Ранок в офісі починається не з кави. Він починається з планування та огляду інформаційних запитів, які безнадійно зависли в повітрі. Ті, хто в настрої, розбирають собі прес-служби і починають обдзвонювати держоргани й держпідприємства в очікуванні новин щодо долі клаптика паперу формату А4 із логотипом «Тиждень» та кількома запитаннями.
Матеріал друкованого видання
№ 36 (356)
від 5 вересня, 2014

«Доброго дня, це журналіст Тижня, ми вам надсилали інформаційний запит. Скажіть, яка його доля?» – питаєш ти, запасаючись терпінням.

«Так, відповідь готується», – чуєш приблизно вп’яте. І це лише нинішнього тижня.

«А коли можна очікувати відповідь?» – радше для галочки, ніж зі щирої цікавості ведеш далі діалог. Бо знаєш, ще нескоро.

«Не можу вам сказати. Інформація готується», – немов виправдовуються на тому кінці дроту. Розмова завершена, переходимо до наступного номера, роб­лячи помітку в блокноті.

Часом чуєш менш казенні й більш відверті звороти: «Ну який запит? Вже за десять п’ята!!!». Справді, у працівниці прес-служби лишилося 10 хвилин, щоб припудрити носик перед закінченням важкого робочого дня, а тут якісь журналісти з якимись паперами.

Запити губляться, про них забувають, їх можуть ігнорувати (за часів Януковича це було дуже поширеною практикою, нинішні чиновники намагаються бодай на словах виказувати зацікавленість). Це як головний або радше зубний біль, із яким доводиться миритися з необхідності. Бо ж знаєш, що він нікуди не планує зникати. І щоранку приходитиме до тебе на планірці разом зі списком завислих запитів.

Якщо в найвищих державних органах зазвичай надають відповідь упродовж п’яти днів, то в регіональних прес-службах справи часто-густо кепські

Уже не секрет, що закон про доступ до публічної інформації працює погано. Якщо в найвищих державних органах (як, скажімо, Адміністрація президента, Кабмін, Верховна Рада, МВС тощо) дотримуються норм документа – надають відповідь впродовж п’яти днів, пояснюють у листі причину затримку, то в регіо­нальних прес-службах справи часто-густо кепські. Якось, наприклад, ми планували матеріал про оновлення рухомого складу однієї із залізниць. Запитання були прості: скільки за останні п’ять років закупили нових локомотивів, скільки вагонів, скільки відремонтували, скільки модернізували? Звичайна статистика, складність якої полягає в обробці цифр. Певно, робота для прес-служби цього відомства була така непосильна, що відповідь надійшла лише через шість (!) місяців з моменту подання запиту. Впродовж цього терміну нас регулярно годували «завтраками», обіцяючи відповісти якомога швидше. І так грішать не тільки залізничники. Скажімо, редакція Тижня досі чекає дані щодо ДТП і пожеж в Україні за січень – червень.

А може бути інша ситуація. Відповідь надходить, але пустопорожня. Щось на кшталт «запит опрацювали згідно із законом, передали відповідному підрозділу, він його розглянув, інформуємо вас про те, що філософи – це люди, які вивчають філософію». Нове коло: йдеш сваритися з прес-службою і надсилати новий запит. Бо тобі потрібні імена «філософів» і конкретно, по пунктах, чим вони займаються.

Читайте також: Дивлячись із Лондона

Часом складається враження, що спілкування з журналістами для деяких владних представників – тема табуйована настільки, наскільки це можливо. Десятки чинуш, почувши магічні слова «коментар» і «журналіст», закриваються живою стіною з працівників власних прес-служб, тікають від коментування подій, керуючись старим як світ радянським принципом: «як би ото чого не сталося».

«Доброго дня, я журналіст, хотів би отримати коментар від… щодо…» – кажеш у слухавку з безнадією в голосі. Бо знаєш, що відбуватиметься далі.

«Так, звісно. Але надішліть інформаційний запит. Так, можна на цей номер», – безжально відповідає голос на тому кінці телефонного дроту.

«Але коментар потрібен сьогодні, завтра вже не актуально!» – у якомусь розпачливому пориві виривається з тебе. Голос невблаганний.

«У такому разі нічим не можу вам допомогти», – короткі гудки.

Читайте також: Неспокійні канікули

А потім запит на коментар або ж інтерв’ю губиться в незліченних бюрократичних коридорах.

Якось ми брали коментар у Держгірпромнагляду щодо травматизму на виробництві. І в цей самий час сталася аварія на копанці, яку всі ЗМІ називали офіційною шахтою. Мила жіночка з відомства детально розповіла про ситуацію, пояснила, що аварією займаються міліція, прокуратура, а Держгірпромнагляд не має до цього жодного стосунку. Бо ж копанка. Але на диктофон відмовилася бодай щось сказати. Тому що «копанки нас не стосуються, начальство заборонило про це говорити». Навіть якщо просто потрібно пояснити, що ви не відповідаєте за певну дірку в землі.

Щоправда, зі зміною влади ситуація дещо поліпшилася. Прогрес намітився в силовиків з об’єктивних причин, як-от війна на Сході. МВС, РНБО, прикордонники відповідають на коментарі без зайвої паперово-електронної роботи. Але знову ж таки в межах «благословення згори». Міністерство оборони, наприклад, так і не спромоглося пояснити (попри наявність офіційних запитів), чому Генштаб тривалий час очолювала людина з інвалідністю (що заборонено законом). Або втрати в конкретному бою під Зеленопіллям.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено