Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 січня, 2008

Дума про гроші

Національна премія почала виражатися у гідному грошовому еквіваленті
Матеріал друкованого видання
№ 4 (12)
від 25 січня, 2008

 

«Думи мої, думи мої, лихо мені з вами…» Бо думаю я про незбагненно-нематеріальне. Вболіваю за «стіхи» рідною мовою, за пісню нашу, увічнених на полотні українських героїв і, що там вже комизитися, за кіномистецтво теж. Не скромно? Так. Але сам себе не похвалиш, ніхто і не заплатить. Та найбільше лихо в моїх думах, що грошей я хочу не за комерційний успіх мої творчих потуг (це всяк дурень може гонорар отримати), а бажаю фінансів майже трансцендентних, за належність до мистецтва як таку, незважаючи на якість доробку, та ще й слави прагну на всю країну. Тобто хочу Шевченківську премію лише за те, що я – митець! Кожного року хочу, як приходить час, оголосити чергових геніїв нації. І кожного року не розумію, чому не я? Я теж нікому, крім родичів, не відомий. Я теж належу, як сотні інших невгамовних, до однієї з творчих спілок. Я і вірші можу – рима моя більш вигадлива за класичну «ботінкі – полуботінкі». І картинки малювати вмію, і кінокамерою фільмувати, і співати можу, знаєте, який в мене голос? Не знаєте, то спитайте у моїх близьких, які ладні вже мене до Ла Скала відправити, аби більше тих вокалізів не чути. А статей я останні 15 років написала стільки, що мені Пулітцерівську премію за сукупністю досягнень видати варто. Та не дають.
 
Натомість кожного року, особливо, як Національна премія почала виражатися у гідному грошовому еквіваленті, лауреатами стають все більше дивовижних людей. Хочу спитати: хто вони, всі ті петренки-сидоренки і черезтиногузадерищенки, які десь по кутках оспівують калиново-сопілкові нюанси, дівочі принади і Вічність. Як взагалі про них дізналися? Бо країна їх бачить перший і останній раз – на врученні Шевченківської премії. Безумовно, можна назвати кілька імен серед низки лауреатів за всю історію найвищої в країні мистецької відзнаки, які дійсно її гідні, відомі і зробили чимало для розвитку саме сучасної української культури. А всі інші це що, квазікультурний мул, з якого виростають поодинокі очеретини справжнього мистецтва? І преміальні їм видають в номінації «Гумус»? Та годі, не треба кидатися красивим словом «профанація». Напевне, Шевченківська настільки глибоко національна, що її може отримати будь-хто, із самих глибин нашого надзвичайно співочого народу. А раз так, то наступного року треба знайти якусь дружню творчу установу, щоб пролобіювала мою особу у Шевченківському комітеті. Як отримаю омріяний конвертик, потім поділюся із симпатиками по-братськи. Гроші грошима, але головне – справедливість.
 


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено