Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
24 серпня, 2014

День Незалежності. Перезавантаження

Нині вже можна стверджувати: після 2014 року суспільство сприйматиме День Незалежності України зовсім інакше. Свято, що раніше асоціювалося з кулуарною бюрократичною процедурою, зараз набуло справді героїчного змісту. Найрадикальніше змінюється розуміння цієї історичної дати на Донбасі. І це стосується обох сторін конфлікту, як проросійської, так і проукраїнської.
Матеріал друкованого видання
№ 34 (354)
від 21 серпня, 2014

Донедавна населення краю сприймало День Незалежності здебільшого як черговий вихідний. Підписання Кравчуком якогось там папірця в Біловезькій Пущі не викликало в жителів Сходу припливу патріотичних почуттів. Негероїчне здобуття самостійності в 1991-му стало початком загалом негероїчного існування країни, яка в наступні роки пережила важкі економічні та політичні кризи, зраду й нарешті війну. Економічний крах, якого зазнав у 1990-ті Донбас, сформував скептичне й відверто вороже ставлення великої частини місцевого населення до самого факту незалежності.

На відміну від інших наших земель там до 2014 року не було історії боротьби за українську державність, що давало підстави сепаратистам казати про окремішність регіону. Донбас досі не був центром національного опору, як Черкащина, Запоріжжя, Київ, Галичина, Волинь чи Закарпаття, тому не цінував суверенітету країни, до складу котрої входив, як свого здобутку. Лише кривавий конфлікт, що розпочався цієї весни, зробив край полем бою з агресором і став справжньою війною за незалежність.

 донбас сакралізується через боротьбу.  там з’явилися нові герої українського опору, нові постаті в літописі державотворення

У ній з’явилися нові герої українського опору, нові постаті в літописі державотворення. Саме донецьких імен у ньому не вистачало досі, та ось тепер є і вони, і їх звідти вже не викреслиш. Сьогодні ці люди здобувають волю для своєї землі в боротьбі з російськими бойовиками. І в разі перемоги їхні діти й онуки сприйматимуть Донбас уже не як зросійщену, пострадянську територію, а як землю, за яку батьки й діди проливали кров. Цей край сакралізується через боротьбу. Якщо раніше в Україні дуже часто лунало запитання: «А чи потрібен нам той Донбас узагалі?», то зараз, після стількох жертв, казати таке – блюзнірство супроти пам’яті загиблих.

Звільнені українською армією міста, які зазнали окупації та бойових дій, перебувають уже зовсім в іншому статусі. Їх жителі відчули на собі, що таке війна. Бандитське свавілля, що виникло на захоплених територіях, швидко протверезило тих, хто наївно сподівався, мовляв, «відокремитись і не годувати більше Галичину» буде гарним кроком, що швидко зробить їх щасливими та заможними. Оратори, які обіцяли їм щасливе життя й сіяли ненависть до співгромадян, виявилися звичайними пройдисвітами, бо ж кинулися грабувати й вивозити до Росії все, що траплялося їм на шляху.

Читайте також: Володимир Василенко: «Наша незалежність – це не примха долі, а закономірність»

День Незалежності нарешті набув у містах, звільнених від терористів та криміналітету, справжнього змісту. Для тамтешньої патріотично настроєної громади він став довгоочікуваним святом перемоги у важкій боротьбі. А для ворогів України – не «історичним непорозумінням», а закономірним етапом нашого національно-визвольного змагання.

Звільнені міста Сходу – Краматорськ, Слов’янськ, Сєверодонецьк – одягаються в українську символіку і знову звикають до мирного життя, від якого так швидко відвикли за тижні облоги та обстрілів. На вулицях тепер панує мир, і вже важко повірити, дивлячись на повні відвідувачів магазини й кафе, що цей патріархальний плин життя лише місяць тому був брутально порушений, а побут населення нагадував жахливі дні блокадного Ленінграда.

Тільки біженці, які не перестають їхати до звільнених міст, рятуючись від обстрілів та бандитського свавілля, нагадують, що війна ще поруч. Що вона невідомо коли скінчиться. Можливо, бодай тепер, уже на 24-му році незалежності, мешканці Дон­басу навчаться цінувати мирне життя.

Читайте також: Вистраждана свобода

І зрозуміють, як пощастило нам тоді, у 1991-му, коли ми стали самостійною державою в мирний спосіб, без Дубровника чи Вуковара. Наш кривавий Милошевич запізнився на два десятиліття, але таки з’явився, щоб навчити нас боротись і цінувати свободу.

«Хочемо миру. Нехай усе залишається так, як є, нехай ми житимемо в Україні, тільки б оті більше не повертались і не стріляли», – казали мені мешканці Слов’янська, коли питав про їхнє ставлення до того, що відбулося. Терорист Стрєлков та його угруповання, що захопили й утримували в заручниках ціле місто, допомогли зрозуміти цінність життя в самостійній демократичній державі, де права людини чогось варті.
Зруйновані домівки на околицях українських міст, розбомблена снарядами Семенівка стануть пам’ят­никами цій війні за незалежність, у якій Донбас є нашим головним полем бою.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено