Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
4 серпня, 2014

Для чого мені Крим?

«А зачем тебе Крым?» - спровокував мене на цю статтю армійський друг- росіянин з Санкт- Петербурга. Це він так втішав мене…Щоправда, я не втримався і в’їдливо запитав – для чого йому дача, що стоїть на фінській землі?. Він відповів – мовляв, там живе мама. Довелося й мені сісти за тему, що й винесена в заголовок. Хоча порівняння, як і всяке, шкутильгає: карельська земля, на якій стоїть дача мого пітерського друга, була насильно відібрана у фінів, а Україна Крим ні в кого не віднімала…

Перш за все Крим – це високе небо. Особливо на Чуфут-кале, у столиці зникаючого народу – у караїмів. Після сімферопольського поїзда у Чернігові зразу помічаєш різницю неба: в Криму воно високе і чисте.

Крим – це не тільки сонце і пляжі, які я особливо ніколи не любив пустим лежанням догори пузом. Тому Крим – це постійні екскурсії: псевдостолична (літня столиця, так би мовити) Ялта в чаші гір зі  смогом (!) , Феодосія з поїздом, що їздить по пляжу і картинами вірменина Гайвазовського, царська Лівадія – пишна і нудна,  Сімферополь з другом моїм – редактором «Кримської  світлиці» Віктором Качулою, що вгощав нас «національним кримським продуктом – бананами», гірський монастир святої Параскеви з джерелом цілющим і монастир святого Георгія в Інкермані, де над черепами написано «Ми були такі, як ви. Ви будете такі, як ми».

Мій Крим - це Коктебель із затиснутим пляжними будочками будинком Максиміліана Волошина – цей «буддийский поп, украинский паныч» (так його називав Б. Чичибабін) явно не любив такої тисняви, але цього року, певно, з ошелешенням розглядається його душа: куди подівалися юрби напівголих   людей? А ще Коктебель – це коньяк, який так примітивно робиться, що й пити його не хочеться: в алюмінієвих бочках з дубовою корою …

Читайте також: Зберегти себе

Мій Крим – це Севастополь, де мені в тролейбусі у відповідь на мою українську мову задали дивне питання: «Вы, наверное, с севера?». Я автоматично такнув, бо ж Чернігів – таки північ, а тоді дійшло – для них же «север» - це російська Північ? А до чого тоді моя українська? Так я цю загадку і не розгадав…

А ще в Севастополі мене вкусив …їжак. От скажіть – багато хто з вас може таким похвастатися? Та в мене по дачі вони шастають зграями, але щоб кусати… А тут було – вийшли ми сім’єю, а по тротуару біжить такий малий колючкін, що я не міг не взяти на долоню. Воно таке мале, що й колючки ще не затверділи, тож придумало як зі мною розправитися: укусило. Ото була потіха малому моєму синові!

Мій Крим – це Бахчисарай з ханським палацом, де багато таємничості завдяки решітчастим переходам. Зате фонтан, оспіваний Пушкіним – так собі, маленьке, примітивне… А керував донедавна національним символом кримських татар росіянин. Це так, до слова про утиски кримськими татарами росіян. Бахчисарай – це ж і Успенський монастир, вирізаний у горах. Татари терпіли його і в ті часи, коли владарювали їхні Гіреї.

Мій Крим – це і дача Чехова у Гурзуфі і захоплений її директор В.Костюченко – як і таганрожець – патрон, є хохлом на службі російської культури. Артист. З поклонами і невитравним українським акцентом.

Купалися сімейно в бухточці Чехова – романтичне місце і цілком хутірське. Купив Чех(ов) у татарина з саклею за 3 тисячі рублів (корова тоді коштувала 20 рублів).

Більшість кипарисів у Криму були вирубані за наказом Сталіна, який назвав їх «бєспалезнає дєрєва: ні тєні, ні пладов» Учені тут же придумали теорію, що в кипарисах заводяться москітні комарі.

Мій Крим – це Євпаторія, сходжена вздовж і впоперек. Від пляжу, зафарбованого оранжевими загорілими тілами з прошарками рожевих – щойно спечених північан, до солоного озера Майнаки з малесенькими рачками, які впиваються, коли стоїш у воді, не рухаючись. Зате звідси інваліди з палками виходили своїм чудесним ходом. У Євпаторії особливе повітря – морське змішується зі степовим. Тож його можна пити цілющими ковтками. А вулички в старій Євпаторії вузенькі і криві – весь час завертають людей, весь час ховаються. Кажуть, що для ухиляння від стріл під час ворожих нападів.  

Читайте також: Піратство державних масштабів

Євпаторія – це баба Таня: маленька, худенька і з незнищенною українською мовою. Приїхала сюди з Січеславщини і так і не перейшла на мову російську. Кожного літа я купував у неї чабан-чай та сідав поговорити на вулиці Гоголівській, де вона щоліта продавала лікувальні  запахущі трави.  Ще до російської окупації баба Таня пропала – казала мені перед тим, що вже нажилася і хоче вмерти. А щодо хвороб, то «треба ж від чогось помирати».

Євпаторія – це ровесник і майже тезка мого сина Арслан, що подавав нам каву з візерунком на пінці біля Гезльовських воріт, і його двоюрідний брат Емін, що проводив екскурсію і показував полтавський килим, який його прадід Меджі купив в українців, що 1933 року тікали від Голодомору. Хоча в групі було багато росіян, Емін розказував про Голодомор українців і це дорого коштувало… Згодом Емін одружився і допрацювався до адміністратора ресторану «Подорожній» - я вгощався у нього кавою. Як ти зараз, дорогий парубче  Еміне, що готовий був воювати за Україну?  

Євпаторія – це караїмські кенаси, у яких місцеві росіяни, що живуть тут з часу післявоєння,  так і не побували. Я слухав там розповіді про унікальний народ, який в іудействі не прийняв раввинських забобонів (майже цитата з Адама Міцкевича) і за що його жорстко переслідують євреї – іудеї. Я пив просяну бузу і їв долму у караїмському кафе. І там із сумом дізнавався від офіціантки, що молодь не знає навіть «До побачення» по –їхньому, а мову знають лише кілька стариків. Зникаючий народ залишається тільки в кулінарних назвах та кенасах, де ніхто не молиться…

Євпаторія – це спека нічна, коли голий соваєш руками й ногами у пошуках шматка прохолоди, слідкуючи, щоб рука чи нога не потрапили спітнінням своїм одна на одну. Зате вранці море пахне свіжими кавунами – я думав це так тільки мені, аж доки у свого товариша Льоні Ісаченка не прочитав таке ж порівняння в його талановитій книзі «Хоку і Фуга».

Євпаторія – це пошуки єдиної української газети «Кримська світлиця» - спочатку її ховали, злобно викидали на прилавок, аж таки дійшло до того, що лежала вона вже собі мирно на прилавку, обеззлоблюючи проросійських продавців. До речі, гетьман Павло Скоропадський за 8 місяців своєї влади відкрив у Криму три газети. А всі українські влади не змогли (читай – не захотіли!) вберегти єдину українську. Зате в євпаторійських книжкових магазинах – засилля книг про російську імператорську родину і різного дурисвітського монархічного та імперського мотлоху. Хтось думав, що він не працює, еге ж?

Євпаторія – це намагання відкрити українську церкву: мої зусилля були дуже скромні, але я таки знайшов мецената, що готовий був профінансувати фундамент. Перед російською окупацією храм таки поставили – маленький, дерев’яний, що його один раз уже й спалили ревнителі «русского міра». Як то він тепер? Як там отець Ярослав, що живе у Саках і весь на становищі ізгоя?   Зате в грецькому Іллінському храмі – нові розписи з іконами Ксенії Петербурзької, Іоанна Кронштадтського, Мотрони Московської, що жодного стосунку ні до греків, що храм збудували, не мають, ні до кримської землі. 

Виявляється, саме з бухти в Євпаторії розпочалася російсько – англо - французька війна і тут же вона закінчилася. А кожні 20- 25 років приходить шторм, що ламає набережну: хвилі зі швидкістю кур’єрського поїзда котяться до Миколаївського собору

 …Якось я назвав був Крим всеукраїнською черінню. Але вигрівання українців закінчилося – прийшов російський окупант, який наївно і нахабно хоче, щоб я забув мій Крим. Дзуськи! До зустрічі, мій татарсько- караїмсько- український Крим! Ми розлучилися ненадовго, я знаю.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено