14 березня, 2008

За зачиненими дверима

Відкрите голосування за ту чи іншу кандидатуру, яке б оприлюднювалося засобами масової інформації, – могло би зняти левову частку претензій до тих, хто ухвалює рішення стосовно Національної премії
Матеріал друкованого видання
№ 11 (20)
від 14 березня, 2008

Порівняно з 2007 роком Національна премія імені Тараса Шевченка зазнала незначних метаморфоз. Трохи зросла сума винагороди і подвоїлася кількість лауреатів – наразі їх аж 18. Натомість залишилися усі старі проблеми. І перша з них – сам процес визначення українських достойників: непрозорий і кульгавий. «У нас геть не було часу для детального розгляду доробку претендентів – це ж понад 60 творів і робіт, а подали їх запізно», – сумно зітхає член Шевченківського комітету Іван Драч перед урочистим концертом 9 березня в Національній опері. 

Один лише крок – відкрите голосування за ту чи іншу кандидатуру, яке б оприлюднювалося засобами масової інформації, – міг би зняти левову частку претензій до тих, хто ухвалює рішення. І поки на нього не зважаться, чуток навколо премії і сварок у самому Комітеті не поменшає. За умов, у яких відбувається розподіл, і зважаючи на чинники, на які робиться особливий наголос (високі гуманістичні ідеали, збагачення історичної пам’яті, спрямованість на державотворення), національна нагорода з літератури й мистецтва і далі дрейфує політичними водами. 
 
По тому, як державні мужі доклали стільки зусиль до визнання Голодомору 1932–1933 років геноцидом українського народу, не можна було зігнорувати Валерія Франчука за присвячений жертвам трагедії цикл живописних творів «Розгойдані дзвони пам’яті». Якби не тема, цього справді потужного майстра могли б і не «помітити».
 
В Україні й досі високо шанують відданість звичаям, реалістичну образність і персонажів, які пройшли перевірку часом. Тому жодних експериментальних опусів: трагедія села (Любов Голота, роман «Епізодична пам’ять»), Богдан Хмельницький плюс хрестоматійний текст Ліни Костенко (театральний режисер Олександр Дзекун, актор Володимир Петрів – за виставу «Берестечко»), кантати на вірші Тараса Шевченка і Богдана-Ігоря Антонича (композитор-традиціоналіст Геннадій Ляшенко), втілені в дерев’яній скульптурі традиції народної творчості (серія робіт Василя Сідака).
 
Перемогу групи товаришів за виставу «Про мишей і людей» театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв», при тому, що другий у цьому творчо-бізнесовому дуеті є дійсним членом Комітету, в пристойному товаристві взагалі не коментують. І лише у номінації кіно немає питань. Один кандидат – одна відзнака: кінорежисерові Михайлу Ткачуку за документальний серіал «Загадка Норильського повстання», який присвячено опорові українських політв’язнів у таборах ГУЛАГу. І тільки про учасників «Піккардійської терції» люди не перепитують один в одного: а хто це, власне, такі і що вони роблять? Ми всі їх знаємо і справді любимо.