Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 липня, 2014

Зачакловане місто

Місто – це ніби книжка. Ми читаємо в ньому оповідання про всі пережиті ним епохи. Коли вперше потрапляєш до Києва, розділ, із яким доводиться ознайомитися насамперед, розповідає про радянський період.
Матеріал друкованого видання
№ 29 (349)
від 17 липня, 2014

Широкі проспекти із пропорціями, що тиснуть, і нескінченні спальні райони не дають змоги забути про комуністичну спадщину. Напевне, тому, що місто було сильно зруйноване під час Другої світової. Ця війна, що закінчилася 70 років тому, теж нагадує про себе скрізь, ніби вона відбулася зовсім недавно. Відчувається, наскільки радянська влада робила все для того, щоб ті події залишалися завжди присутні у свідомості громадян держави.

Гостям Києва різко впадає в око монумент «Батьківщини-матері» на схилах Дніпра. Самі кияни, мабуть, до «матусі» звикли і її не помічають. Але для іноземців цей грубий силует жінки з чоловічим обличчям, важкими м’язистими руками та суворим поглядом, що здалеку виблискує на сонці, – перше, що вкарбовується в пам’ять, коли вони прибувають з аеропорту до центру міста.
Потім зарубіжні відвідувачі відкривають для себе Майдан і Хрещатик. Це вже інший розділ: пострадянського періоду. На жаль, відновлювальні роботи загальмувалися, то там, то тут виринає з людської юрби відвертий несмак, утомлює надмірна кількість комерційних кіосків. Агресивна реклама оточує різнокольорові монументи. В періоди між революціями (частими в новітній українській історії) площа радше віднаджує, ніж причаровує.

Найважливіший маркер Києва – жива природа поруч із цивілізацією. Як два світи, які нічим не заважають одне одному

Насправді, щоб полюбити Київ, потрібен час. Слід поблукати його старими двориками, де наскрізні під’їзди, наче секретні лабіринти, переливаються з одного в другий до нескінченності. Пройтися, не кваплячись, Подолом, завітати до старих печер у Лаврі... Зрозуміти, що просто із центру міста можна за дві хвилини потрапити до парку й там ходити годинами, залишаючись поміж деревами, а водночас за кілька кроків від ділових кварталів столиці. Це лиш одна з чаклунських витівок, які помічаємо в Києві. Напевне правду кажуть, що за середньовіччя саме на його Лисій горі збиралися могутні європейські відьми. Мабуть, якісь замовляння «працюють» досі.

Київ справді місто незбагненне та надзвичайне. Із першого погляду цього не помітиш, але час за­в­жди працює на нього, принаджуючи неофітів-симпатиків. Європейці радісно відкривають для себе безплатний WiFi на кожному кроці, в усіх цих різноманітних кафе й ресторанчиках на будь-який смак, де журналістів завжди зустрічають привітно й майже по-материнськи терплять довгі сидіння за скромною чашкою кави. Часом делікатно пропонують: «Борщу не хочете? Це перевірено – він стимулює інтелектуальну діяльність!» А потім до борщу підкажуть чарочку, а може, й другу місцевої горілки. І тоді де вже, здавалося б, світлим думкам оформлюватися в глибокі тексти... Але ж ні! Борщ зникає, робота робиться. Все як обіцяє гастрономічна київська легенда.
Чим дуже подобається Київ особисто мені? Тим, що його перетинає вільна й незаймана ріка. Майже в усіх інших великих індустріальних містах, які доводилося відвідувати, річки закуті в бетон і цеглу. Вода тече туди, куди її скеровано. А от у Києві – сама керує власною долею. Люди натомість облаштовуються там, де річка їм дозволила. Дніпро широчезний, він в’ється, наче змій, дов­кола численних острівців, зарослих деревами й травами. Отож, пане Кличко, зробіть, будь ласка, щоб усе так і залишалося!
Узимку часто можна ходити по кризі. Для західного європейця – ще одна магічна екзотика. Влітку по сусідству з діловими кварталами віднайдеш дикі пляжі з високою травою, майже безлюдні. Для мене це найважливіший маркер Києва. Жива природа й цивілізація поруч. Географічно. Без різкої межі, як два світи, котрі один одному нічим не заважають. Із одного у другий можна перейти хвилин за десять, а потім повернутися. Ось вам ресторани та крамниці, чиновницьке життя й політичні багатоходівки, а також серйозні гроші. А ось воля й тиша, буяння зелені та співи птахів... Схоже, киянам важливо зберегти цей унікальний перетин, цю можливість мандрувати світами, не марнуючи часу.
Як на мене, географія наклала відбиток і на характер мешканців Києва. Вони цивільні, урбаністичні й досить комунікабельні. Але кожен ревно береже в собі недоторканну територію свободи, де правдива природа виявляє себе як хоче, без обмежень. Кияни, думаю, і не змогли б інакше. Величезні, несподівані парки посеред міста – це і є колективна душа його жителів. Той магічний код, за яким вони впізнають одне одного в юрбі, обмінявшись самими поглядами.

 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено