Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 липня, 2014

Із революціонерів у бюрократи

Не тільки в Україні усталені політичні еліти неохоче приймають до своїх лав представників громадянського суспільства
Матеріал друкованого видання
№ 28 (348)
від 10 липня, 2014

Захід давно скаржиться на «поломку соціальних ліфтів», що служать оновленню політичного класу, хоча й не поспішає модернізувати неефективну систему. Втім, подеколи вуличні революціонери різних країн Європи перетворюються на чиновників. Не завжди успішно, але щоразу показово.

«Громадянське суспільство складається на третину з ідеалістів, на іншу – з нереалізованих кар’єристів і ще на одну – з винахідників нових моделей розвитку соціуму, – ділиться спостереженнями знайомий французький адвокат, який не перший десяток років консультує з різних питань громадські організації. – Відповідно, коли для кожної з категорій несподівано відчиняються ворота влади, ідеалісти переважно виявляються непридатними до практичних справ та компромісів, кар’єристи демонструють дива пристосуванства та безпринципності, а от суспільні футурологи – єдина категорія, потенційно спроможна дати соціально корисний результат. Якщо, звичайно, їх не зжеруть без солі конкуренти й заздрісники».

В Україні від часів студентської Революції на граніті як територією, так і символом удосконалення практичної політики став Майдан. Щоразу під час потужних масових протестів він висвічував не тільки романтиків, а й, що цілком логічно в подібних ситуаціях, прихованих кар’єристів, котрі використовували його як трамплін, щоб потрапити до влади. Це, звичайно, прикро, але закономірно. Світовий досвід указує на сталу тенденцію, яка виявляється в усіх державах, де є хоч трохи плюралізму та демократії.

Читайте також: Перевтілення-Замок-Процес

Візьмемо для прикладу французький досвід. Як зазначає політичний оглядач часопису La Croix Лоран де Буассьє, в цій країні бунтівників та громадських активістів стали залучати до влади від 1936 року. «Йдеться про призначення міністрами осіб не з кола депутатів або членів політичних партій, а з відомих, яскравих особистостей, – уточнює журналіст. – Використання ресурсу громадянського суспільства – це спроба вирішити проблему кризи репрезентативності, що існує в сучасних демократіях. Результат не завжди успішний. Скажімо, Леон Шварценберґ, харизматичний лікар, захисник осіб без документів та без даху над головою, не протримався на посаді міністра охорони здоров’я і місяця». Для успішних протестних акцій та ефективності при владі потрібні різні компетенції.

Показовим є шлях Бернара Кушнера, одного із зіркових активістів французького громадянського суспільства. Першозасновник міжнародної організації «Лікарі без кордонів» та винахідник дипломатичного терміна «право на втручання», який вживають саме з його легкої руки в документах ООН та інших міжнародних юридичних текстах, закінчив свою політичну кар’єру дуже контраверсійним лівим міністром закордонних справ правого президента Ніколя Саркозі.

«Зустрінемось у Пантеоні», – зухвало жартував 20-річний Кушнер, звертаючись до співвітчизників. Але мрія, схоже, так і залишиться мрією. Похід у владу виявився для нього провальним. «Потрапивши до великої політики, Кушнер не захотів навчитися грати за її правилами, – каже письменник Рено Ребарді, який непогано особисто знає колишнього міністра. – Обирався від одного списку й публічно голосував за інший, тільки тому, що його очолював близький приятель, не визнавав принципу командності в роботі й працював так, ніби він і досі бунтар-самітник, який піднявся з натовпу над натовпом»...

Читайте також: Self-made країна. Самоорганізація українців випереджає дії влади

Чи доречним був би висновок, що лідери громадянського суспільства переважно непридатні до ефективної роботи біля керма? Напевне ні. Ті ж таки французи досить позитивно оцінюють лідерський досвід Мартена Ірша, колишнього очільника благодійної структури Emmaüs, а потім комісара з питань солідарності та бідності. Він зумів удосконалити систему залучення до праці тих безробітних, яким вдається знайти часткову зайнятість.

Попри те, що вуличний активізм та кабінетна праця вимагають різних якостей характеру, успішна діяльність можлива. Зрештою, найкращі з активістів, які справді хочуть трішечки вдосконалити світ, мусять рано чи пізно дійти усвідомлення, що без влади (чи принаймні без співпраці з нею) якісних, тривалих, глибинних зрушень не забезпечити. Отже, треба навчитись об’єднувати різних людей довкола спільної справи, не зациклюватися на непринципових відмінностях і знайти власну межу компромісу, яка не чіпає принципів, але дає змогу створювати тактичні союзи. Решта – практика.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено