Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
21 липня, 2014

Вигадуємо їх самі

Щодня на Майдані ми шукали його… чи її. Щодня зі сцени хто-небудь повторював: «Сьогодні десь тут серед нас стоїть новий лідер». Часто хтось когось запитував: «Ярош? Богомолець? Може, той хлопець… Парасюк?» Більшості було важливо знайти того, кому можна буде віддати всі епітети, чиєю харизмою вона насолоджуватиметься
Матеріал друкованого видання
№ 28 (348)
від 10 липня, 2014

Хотілося сконструювати нову модель, але за старим сценарієм, щось середнє між Гавелом, Хмельницьким і Наполеоном, щось на перший погляд непоєднуване. Врешті знайшовся Порошенко, і більшість, як і колись, почала творити його таким, яким хотіла бачити, приписуючи різні риси, заплющивши очі чи іноді забувши про минуле.

В одному зі своїх інтерв’ю автор фільму про Леха Валенсу Анджей Вайда зазначив: «Валенса був вигаданий нами… Ми хотіли бачити його таким». Кажучи «ми», він мав на увазі польську інтелігенцію, яка приєдналася до протестів робітників не відразу. У перших виступах, 1970 року, студенти й інтелектуали не брали участі, проте в 1980-му інтелігенція відігравала провідну роль – радників «Солідарності».

Харизматичність і самовпевненість Валенси зробила його, безперечно, історичною постаттю, але ці самі риси майже знищили його як лідера вже демократичної Польщі. Він іноді видавався наївним у власній упертості, але в цьому було щось справжнє. «Мені не подобається жодна з моделей президентства: ані французька, ані італійська, ані американська. Я це робитиму по-своєму. Я хочу всіх здивувати. Моя модель – це не розпивання вина за обідом. Моя модель – «летючий голландець», який подорожує країною і втручається де потрібно», – казав «простий електрик із Гданська», і багато в чому це було саме так. Перед президентськими виборами 1990 року один із найвпливовіших журналістів Польщі та світу Адам Міхник публікує у виданні Gazeta Wyborcza статтю «Мій голос проти Валенси», де характеризує свого давнього товариша по боротьбі з режимом як авторитарного лідера: «Не бачу нічого поганого в тому, що Валенса хоче бути президентом. Мене більше хвилює те, що він буде президентом із сокирою, який керуватиме за допомогою декретів і вважає, що демократія – це контроль водія над автомобілем». Автор цих рядків мав рацію: державний лідер виявився самовпевненим, його не надто цікавили думки інших. За роки боротьби з режимом він звик сам приймати рішення й за них відповідати. Така схема не надто пасувала до роботи президента перехідної країни. Утім, добрі відносини зі США, Німеччиною європейська та євроатлантична інтеграція Польщі – це заслуга Валенси, яка, проте, втілилася вже після його президентства. Після програшу (2,4%) Александрові Квасневському в 1995 році він не здався й пішов на вибори 2000-го, де здобув розгромний 1% підтримки. Те, що Валенса не відступив і все одно балотувався, вкотре підтверджує все сказане вище. Здається, змінивши роль бійця й героя на роль виконавця, він перестав бути вигаданим.

Іноді проблемою всіх постреволюційних політиків видається те, що вони не припиняють вірити в себе вигаданих навіть коли народ уже не вбачає в них таких рис і настає період розчарування. Так було з Ющенком і Тимошенко, але не з Вацлавом Гавелом. Що ж відрізняло двох лауреатів Нобелівської премії миру – чеха й поляка? Валенса прагнув бути президентом, «сильною рукою», займатися всім. Гавел – режисер, у чомусь романтик, дивився в майбутнє й не забував про радників. Без прагматичного прем’єра Клауса він не здобув би такого успіху. Тандем прагматика і мрійника зробив їх успішними. Гавел не боявся говорити «ми», визнавати свої помилки і брати на себе промахи інших, тоді як Валенса завжди казав «я».

Хоч би які помилки робили політики Валенса й Гавел, їхні досягнення не порівняти зі здобутками когось із тих, хто промовляв зі сцени Майдану. Водночас колективний Майдан зробив для світової історії не менше, ніж кожен із них. Майдан не вигаданий, він створений кожним із нас; ті обличчя та лідери, які з’явилися там, які народжуються зараз, поки що справжні, в чомусь романтики, бракує прагматиків. Президент Порошенко теж створений Майданом, подекуди вигаданий нами. Зараз найголовніше як йому, так і нам – перетворити поки що вигадане на реальність. Важливо розуміти свої недоліки, не вірити сліпо й не захоплюватись, а контролювати; не приймати бажане за дійсне. Втім, від листопада щораз більше й більше українців бере ініціативу до своїх рук, вигадувати лідерів немає часу, проте місце когось, хто не боятиметься брати на себе колективну відповідальність, хто довірятиме і творитиме колективне бачення майбутнього, поки що вакантне. Одного кандидата на цю посаду ми обрали, проте наразі вигаданий сценарій не втілили в життя. Все ще попереду.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено