Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 липня, 2014

Китайська перспектива

У XXI столітті Китай неминуче стане супердержавою. Це вже економічний гігант, на якого всі ми, хоч не хоч, зважаємо. Але що він робитиме зі своєю новою потужністю?
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347)
від 3 липня, 2014

Китай насувається з великою швидкістю. Країна модернізується, інвестує, устатковується. Уже нині її громадяни щороку купують більше приватних автівок, ніж мешканці Сполучених Штатів. Якийсь час КНР була «світовим виробництвом», що жило з експорту на ринки розвинених країн. Цей період закінчився: китайці самі почали споживати. І середній клас, який налічує близько 150 млн осіб, виступає рушієм розвитку та економічного зростання країни.

У 2010-му Піднебесна стала другою економічною потугою планети. Згідно з численними прогнозами, від 2020-го вона може випередити Сполучені Штати й вийти на перше місце. З погляду західних держав це справжній виклик. Донедавна в основі розвитку світу лежала схема, яка передбачала, що система західних цінностей у тривалій перспективі є найбільш життєздатною і що самі ті цінності універсальні.

І от ми бачимо Китай, який зазіхнув на звичні переконання. Він розвивається, зберігаючи авторитарний режим, що здійснює суворий нагляд за інтернетом і не сприймає вільних виборів. Правляча Комуністична партія толерує персональний успіх, але, керуючи економічними процесами, ставку робить передусім на колективний інтерес. Офіційно владна верхівка афішує дотримання принципів суворої консервативної моралі.

І це спрацьовує. Навіть більше: комбінація виявилася диявольськи ефективною. Чи матиме китайська модель послідовників? Чи здатна вона витіснити з інших країн ліберальну систему західного світу?

Очевидної відповіді немає. Ніхто не довів, що ця схема довговічна. Вона може дуже швидко наразитися на власні гальмівні фактори, вже в самій КНР, бо майнова нерівність весь час збільшується, а новий середній клас стає вимогливішим до представників влади.

Читайте також: Китай - найсамотніша держава світу

Не схоже, аби сьогодні Китай претендував на експорт моделі розвитку. Він цікавиться передусім собою, власним майбутнім. Має кілька інтересів, які прагне забезпечити: зберегти Тибет, повернути Тайвань, здобути необхідні обсяги енергетичного ресурсу... Що ж до решти, то Пекін дає зрозуміти, що не збирається втручатись у внутрішні справи інших країн. Звідси гранична обережність в українському питанні.

Згадаймо, що торік 6 грудня свій останній офіційний зарубіжний візит Віктор Янукович здійснив до Китаю. Голова КНР Сі Цзіньпін не знайшов тоді ані слова, щоб прокоментувати внутрішню ситуацію в Україні. З китайського погляду ця держава – передусім двері до ринку європейських товарів. Саме тому Пекін запропонував Києву долучитися до свого нового «Шовкового шляху». Ішлося про створення експортного коридору для китайської продукції через землі Казахстану, Росії та України. Стратегічне бачення. Але й мови не було про те, щоб покритикувати тогочасного президента за спроби впокорити свою країну.

Відтоді стосовно й Криму, й війни на Донбасі китайська дипломатія зберігає двозначні позиції. Вона закликає до «послаблення напруженості», «мирного врегулювання й політичного діалогу». Висловлюється про необхідність дотримуватися принципу недоторканності кордонів, але й виголошує побажання, щоб проблеми були вирішені «з урахуванням складної української історії», «законних прав та інтересів усіх регіонів і етнічних груп» країни.

Читайте також: Німецька преса про російсько-китайський союз

У цитованих формулах – відображення внутрішньої проблематики Китаю. Пекін засуджує сепаратизм, бо має проблеми з Тибетом, який волів би відновити незалежність, і з бунтівним, переважно мусульманським, уйгурським районом. Та водночас Піднебесна подбала і про жест на користь Москви.

Коли в березні на Раді Безпеки ООН обговорювали резолюцію, яка засуджувала «референдум» у Криму, Китай від голосування утримався. Він не голосував, як Росія, проти, але й не висловився, як Захід, за несприйняття подій на півострові.

Досить часто КНР виступає в ООН із Росією єдиним фронтом. Це дає змогу уникнути ізоляції з боку Заходу. Але йдеться про ситуативний союз, а не про справжнє партнерство. Китай зі своїми 1,3 млрд жителів є цивілізацією замкненого циклу. Він звик, по суті, не потребувати нікого й діяти виключно заради власних цілей, з урахуванням стратегічних перспектив.

Росія – це лише сусід, імовірний постачальник нафти й газу. В очах китайського керівництва внутрішні проблеми важать значно більше. Пекін ніколи не жертвує внутрішнім інтересом заради спокусливих геополітичних капризів. Поки що.

Наразі Китай вочевидь не готовий власноруч організувати новий світовий порядок. Проте ніхто не сумнівається, що момент готовності колись настане. Це може трапитися дуже швидко, і зовсім не факт, що західні демократії, як і Східна Європа, не будуть заскочені зненацька.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено