Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 липня, 2014

Про нас та їхні «братерські обійми»

У нас знову війна. Російсько-українська. Хоча більше нам відомо про російсько-турецькі й російсько-німецькі війни. Майже за чверть століття української незалежності ми багато чого дізналися про «старшого брата», але все «соромилися» глянути правді у вічі, мовляв, брат ніби...
Матеріал друкованого видання
№ 27 (347)
від 3 липня, 2014

Більш ніж два десятиліття минуло відтоді, як Євген Гуцало написав нарис «Всяка хурда-мурда, або ж Чи Стамбул – столиця Росії». Це був початок цілого циклу публікацій, які через три роки, вже після смерті автора, вийшли окремою книжкою «Ментальність орди». Ще два десятиліття тому ми мали можливість прочитати про Росію все, щоб передбачити сьогоднішню війну. Мабуть, не захотіли (страшно без «дружби народів»?) або не змогли (а як же «СССР – общійдом»?)

Ще тоді в нарисах Євгена Гуцала йшлося про українсько-російські відносини, про одвічний «синдром старшого брата» та про страшну деформацію національної свідомості підкорених Росією народів, наслідки якої ми відчуваємо й донині. А головне, автор посилався на свідчення самих росіян – воєначальників, істориків, поетів, які вихвалялися своїми подвигами під час підкорення «диких» племен та народів, по-російськи це називається «освоением новых территорий».

«Ментальність орди» спричинила гостру полеміку. Думки політологів, істориків, колег-літераторів були діаметрально протилежні: для одних роздуми автора, його оцінки й висновки були поштовхом до того, щоб переосмислити засвоєні на рівні рефлексу гасла про «вічну дружбу», «колиску трьох братніх народів» та, ясна річ, роль доброго й мудрого «старшого брата», без якого нам, молодшим, ніяк не обійтись.

Інша була реакція на Гуцалові статті українських комуністів та соціалістів, які звинувачували письменника в усіх смертних гріхах, включно із «зоологічним націоналізмом» та патологічною ненавистю до «великого російського народу». Особливо активні прихильники марксизму-ленінізму погрожували авторові фізичною розправою і всіма силами намагалися знищити перший тираж книжки.

Але найдивнішим стало те, що звинувачення комуністів зазвучали суголосно з оцінками деяких українських інтелектуалів. Одним із найактивніших критиків виявився історик Олексій Толочко. Різко виступивши проти книжки Гуцала зі статтею «Ментальність ясиру» (газета «День». – 25 грудня 1996; не можу не зазначити, що тоді головним редактором видання був іще Володимир Рубан), він доводив, що це лише особиста русофобія та зацикленість на власному комплексі меншовартості змушують автора шукати зовнішнього ворога й перекладати свої проблеми на Росію: «Гуцалова книжка засвідчує, що міра любові й відданості до України (тобто те, що звичайно вважається «українськістю») визначається мірою не-любові до Росії. Ставлення до Росії віддавна, від початків становлення української думки, було центральним питанням української самоідентифікації. Русофобія, назвімо речі своїми іменами, також посіла тут своє почесне місце, особливо в ідеології галицькій».

І далі Олексій Толочко терпляче пояснює всім відсталим і недолугим ворогам Росії: «Але минуло п’ять років, відколи ми перестали жити в російському контексті. Війна закінчилася, армію здемобілізовано. І коли хтось не встиг вчасно на фронт, не навоювався і не насидівся в окопах, а тому вирушає в партизанські ліси, це не значить, що й ми маємо вирушити за ним… Світ виявився значно ширшим, і немає «фатальної закодованості» дивитися лише в бік Росії». Хай би шанований історик сказав про це сьогодні українським хлопцям, які гинуть від російських куль на Сході, тоді як «лихиемолодцы» після Криму демонструють свою «удаль» на вулицях «исконно русских» Слов’янська, Донецька й Луганська. Та й до Києва мають намір завітати – покладаючись при цьому, певно, не лише на Путіна, Медведчука, а й на «незакомлексованих» істориків?

Ще жорсткіше оцінив «Ментальність орди» Микола Рябчук. Відомий публіцист, письменник і політолог знову-таки в газеті «День» (14 січня 1997; головний редактор – той самий Володимир Рубан) у статті «Урок реставрації», властиво перекреслив не лише публіцистику, а й усю творчість письменника. Щоправда, наприкінці зауважив, що, можливо, на дві-три книжечки можна було б набрати Гуцалових оповідань і віршів та «ще й третій томик скласти – з двох книг, які письменник написав уже в 90-ті роки, у «вільноринкових», так би мовити, умовах, апелюючи до двох основних людських інстинктів – еротичного (роман «Блуд») та ксенофобського («Ментальність орди»). Але «неминущість» цих двох книжок сумнівна, хоча вони обидві важливі для нашої масової культури».

Важко повірити, але це була ювілейна стаття з підзаголовком: «Євгенові Гуцалу сьогодні виповнилося б 60». На той час письменника вже півтора року не було на світі, тож він не міг відповісти на ювілейне «пошанування» Рябчука.

Прочитавши сьогодні цю давню статтю Євгена Гуцала «Всяка хурда-мурда, або ж Чи Стамбул – столиця Росії?», ви краще зрозумієте не лише витоки насильницького російського «месіанства», а й те, чому ми досі воюємо з Москвою...



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено