Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
23 листопада, 2007

Музика для гладких

Барабанщики не дозволяли розвинутися скепсису щодо вміння майстрів сучасного джазу брати нормальні ноти
Матеріал друкованого видання
№ 4 (4)
від 23 листопада, 2007

У джазі мене завжди цікавили барабани. Барабанщики не дозволяли розвинутися скепсису щодо вміння майстрів сучасного джазу брати нормальні ноти, грати яку-небудь, умовно кажучи, „Мурку”, і не відгороджуватися від широких народних мас стіною атональних імпровізацій. Так чи інакше, а почуття ритму, на відміну від почуття гумору, приховати важко. Кілька років тому до Варшави, на традиційні Warsaw Summer Jazz Days, приїхав дивний джазовий колектив, на чолі з барабанщиком, котрий, як зазначалося, був кількаразовим володарем премії імені Бадді Річа – відзнаки кращого барабанщика світу. Грав із Б.Б. Кінгом (кирилицею це звучить як Борис Борисович) та Лу Рідом, і загалом був крутим перцем у галузі прогресивного барабанництва.

Концерт відбувався в одному з міських парків. Публіка при цьому лежала просто перед сценою, на траві, пила пиво, їла хот-доги і уважно (я наголошую – уважно!) слухала. На галявині, серед віковічних, так би мовити, дерев купчилися підтоптані варшавські гіппі й богобоязливі вагітні жіночки, колишні джазмени-дисиденти старшого віку й школярі, які про Б.Б. Кінга навряд чи чули (не говорячи вже про Лу Ріда). Одним словом, народ зібрався строкатий і було його зовсім немало – тисяча, а то й дві осіб. Але справа не в кількості.
 
Справа в тому, що на джазові концерти більше людей і не приходить. Можливо, це і були всі дві тисячі любителів джазу, котрі мешкають у Варшаві, можливо, більше їх там і немає. Але. Ось, скажімо, у Києві теж є дві тисячі любителів джазу. І в Харкові. І в Полтаві (гаразд – у Полтаві, нехай, тисяча). Чи мають вони можливість послухати барабанщика Б.Б. Кінга на якому-небудь відкритому майданчику? Мають, звичайно. Якщо приїдуть до Варшави. Натомість, і в Києві, і в Харкові, і навіть у Полтаві, все, що їм можуть запропонувати – це виступ групи „Бутирка” на День незалежності. Джаз як варіант музики-навиворіт, потребує не стільки масовості, скільки згуртованості. Дві тисячі осіб – дрібниця з обширу сибірських лісоповалів, звідки походить група „Бутирка”, проте абсолютно неподільна та невід’ємна кількість щодо Бадді Річа. Не впевнений, що ближчим часом власники фм-станцій почнуть це розуміти, підозрюю, що країна і далі приречена буде глохнути від паршивого радіо-формату, боюсь, що джаз для громадян цієї країни ще довго буде лишатися «музикою для гладких». Хтось і колись таки має звернути увагу на ці дві тисячі любителів неформату, хтось мусить зреагувати на їхні музичні запити. Адже, якщо вони встануть і підуть зі своєї галявини, на їхнє місце обов’язково прийдуть власники фм-станцій і влаштують там черговий лісоповал.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено