Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 липня, 2014

Європа – плюс?

Хочеться договорити. Нібито є теми й актуальніші, проте цей хвостик думки дуже важливо не загубити, не зам’яти.
Матеріал друкованого видання
№ 26 (346)
від 26 червня, 2014

Отже, ще раз: чому, власне, Європа? Нащо вже вона нам так здалася? І чому коли ми вживаємо назву цієї географічної абстракції в квадраті (бо ніхто, здається, так до кінця й не домовився, де її межі й кордони), то неодмінно зі знаком «плюс»? Мовляв, Азія – то погано, а Європа – то автоматично добре. Такий собі вирій, місто сонця й водночас обитель святого Грааля.
Утім, одна інтегральна вкрай важлива якість у Європи є, вона називається «громадянське суспільство». Життя тут відформатовувалося таким чином, що без прямої участі вільних громадян у керуванні суспільними механізмами весь державний віз не їде. Виключено. Виймання того базового елемента негайно призводить до занепаду й колапсу – байдуже, яких форм це набирає: фашизму чи мафії. А так, якщо замислитися, нічого поганого в Азії немає. Враховуючи те, що Азій багато: є Середня,є Південно-Східна, є Близький Схід, є Індія, є великий Китай... Як порівнювати Південну Корею з Бангладеш? А Північну?

ми думаємо в однаковий спосіб із нашими західними сусідами, треба лише навчитися в більш-менш звичному режимі втілювати наше думання в життя

У засадах, скажімо, далекосхідних культур лежить передусім ієрархія, яка ніяк спеціально не виховується. Вона просто визнається, відчувається і все. Мій родич, фізик-теоретик світового рівня, поїхав нещодавно вперше на семінар до Японії. Слід додати, що люди цього фаху – замкнена каста, випадкові туди не потрапляють, ну й авторитет у кожного з них такий високий, що, як казали в нас на кіностудії, «мірятися об’єктивами» – заняття, що начисто позбавлене сенсу. Далі картинка з натури: понеділок, токійський університет (уже не знаю, який саме), ранкове засідання, з якого в усьому світі цілком однаково починається важкий тиждень фізика. Тут координуються думки, напрями, здогадки, ілюзії... Посиділи кілька годин, пограли в бісер – і гайда вирішувати проблеми світоустрою! Гаразд, зібралися, сидять. Сидять п’ять хвилин, десять, п’ятнадцять. Мовчать. Мій кузен спершу вирішив, що на когось високоповажного чекають. Потім подумав, що це така японська традиція. А тоді перестав гадати й став запитувати в присутніх, що в біса тут коїться. Його відразу тихенько зацькували: не смикайся! Виявляється, керівник семінару, японський професор, поринув у свої думки. Відволікати його не можна категорично. Станеш професором – сам тягнутимеш час, а поки що поважай старшого.
Сам по собі принцип делегування повноважень не має альтернативи, хоча людство щосили намагається переконати себе в зворотному. Так звані форми прямої демократії (наприклад, електронне голосування, яке останнім часом має чимало адептів) досі не довели своєї спроможності. Різні форми «горизонтального менеджменту» в економіці на кшталт кооперації, подекуди досить складні й розгалужені, також мають характер ексцесів. Анархо-синдикалізм – надзвичайно приваблива модель, якби вона ще працювала. Але щоб зрозуміти, де закінчується шанування професора чи імператора й починається шанування ікон товариша Кім Чен Ина, треба самому бути трохи японцем чи корейцем. У будь-якому разі без дуже розвиненої культури гасло «ти – начальник, я – дурак» призводить до тих наслідків, які ми надто добре вивчили в його євразійському варіанті.
Мусульманський світ колись винайшов досить досконалі для свого часу культурні механізми формування й просування громадської думки: Мечеть та Базар. Те, що в новітні часи ці інструменти дають регулярний збій, ще не означає, що вони не мають перспективи. Головне, що вони є. Будь-якому суспільству потрібні паралельні схеми прийняття рішень – від генерації ідей до навичок взаємодії поза офіційними схемами. Коли така система кровообігу, вона ж регулятор, вона ж запобіжник, перестає працювати, починається або Сомалі, або якась «Ісламська держава Іраку та Леванту».
Україна не має заново винаходити для себе Європу. У нас від часів пізнього Середньовіччя збереглися традиції, але не збереглися інститути. Стихійне народження (чи відродження?) форм громадянського суспільства під час Майдану доводить нашу спорідненість саме з європейською цивілізацією. Виявляється, ми думаємо в однаковий спосіб із нашими західними сусідами, треба лише навчитися в більш-менш звичному режимі втілювати наше думання в життя. А що таке, перепрошую, Євразія (себто Азія мінус культура), ми наочно спостерігаємо на схід від наших кордонів. Це перекладання відповідальності нагору разом із обожнюванням лідера, уніфікацією думок і ненавистю до всіх, хто відчуває інакше. Ми те проходили.

 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено