Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
24 червня, 2014

Менше ненависті

Стільки ненависті не було навіть у найстрашніші часи Майдану, коли «Беркут» чи «регіоналів», звісно, ненавиділи, але жартів на кшталт «ми вбили весь «Беркут», пришліть іще» не було. Хоч які сучі сини були тоді «космонавти» в шоломах і з кийками, але це були наші сучі сини.
Матеріал друкованого видання
№ 25 (345)
від 19 червня, 2014

 А ось ті «колоради», «ватники», «сепарасти» – вони чужі, вони навіть не люди, їх треба вбивати, наче якихось чудовиськ. Хороший «ватник» – мертвий «ватник», прихильники «Русского міра» в асортименті – самовивіз із Донецького аеро­порту, «Град» – найкращий засіб від «колорадів»… Гумор подібного штибу стрімко поширюється по мережі й уже не викликає обурення, стає для когось звичним, а для когось і смішним.  
 Ще було б зрозуміло, якби так жартували люди, що сидять зараз в окопах або стоять на блокпостах. Коли тебе обстрілюють, коли ти бачиш загибель товаришів, важко залишатися на засадах гуманізму. У більшості людей є серйозні запобіжники, які не дозволяють просто так убивати ближнього свого. Щоб зняти такі запобіжники, ліпше за все годиться ненависть і очужіння ворогів, які й не люди зовсім, а потвори гірші за скажених псів – з ними не можливо розмовляти, їх можна тільки знищувати. Механізм цей існує із самого світанку людської історії, тому складно звинувачувати в ненависті солдатів в окопах, бо для них то один із засобів виживання в немилосердних умовах війни.

Війна на Донбасі призвела не тільки до зростання патріотичних настроїв, але й до розпалення  ворожнечі щодо жителів бунтівних регіонів

Інша річ, коли ненависть починає поширюватися, а почасти й продукуватися не в окопах, а в офісах, де сміливі бійці диванних сотень закликають знищувати й викоріняти, вимагають рішучіших дій (тобто більше крові), стежать за новинами (здебільшого брехливими) з місць подій, наче то захопливий серіал. Для них це як гра-стрілялка, максимально наближена до реальності. Можна уявити себе супергероєм, пирскати слиною й «мочити» підступного ворога, прикрасивши буденне офісне життя такими ось пригодами. Тому генераторами всього того навколосмертного гумору є тихі ботаніки, для яких це спосіб вирватися з нудного світу офісного планктону. Звісно, вони могли б записатися добровольцями й поїхати на Донбас, щоб на власній шкурі відчути, що таке війна. Але ж зручніше ненавидіти, воювати та знищувати в кондиційованому приміщенні, аніж на блокпостах. У цьому сенсі війна для тих хлопців відіграє ту саму роль у самоствердженні, як і порнографія. У фейсбучних боях вони почуваються героями, так само як і в порнографічних роликах. Тут уся країна біля моїх ніг, а тут – усі баби. От і добре, механізм компенсації працює.
На це можна було б не звертати уваги, мовляв, нехай забавляються, але річ у тому, що ненависть поступово перетікає з онлайну і в офлайн. І ось уже звичайні люди починають бажати смерті «ватникам» і казати, що невдячний Донбас треба провчити. На цей ґрунт добре лягають історії про чорну невдячність біженців з Донеччини чи Луганщини, яких прихистили, а вони, бач, не люблять України, мріють про російського солдата-визволителя, лають Майдан і вважають причиною всіх бід «київську хунту». Таких історій стало несподівано багато, і ось уже чуються крики: «Не подобається – валіть у Росію!», «Не сипте бісеру перед ватниками». І не важливо, чи правдиві ті історії (частково, думаю, що так) – головне, що ненависть працює як фільтр, який старанно відсіює все, що суперечить логіці війни, та відбирає те, що її підтверджує.   
Але є два але. По-перше, є дуже велика небезпека того, що у війні з поганим ворогом можна й самому зробитися схожим на нього. У «Музеї покинутих секретів» Забужко добре показано, як Служба безпеки УПА починає (виключно заради високої цілі перемоги) використовувати прийоми НКВД і дуже швидко вже мало чим відрізняється від кривавої служби совєтів (позасудові розправи, доноси, шпигуноманія). Ми сміялися з маячні Донбасу стосовно Правого сектора, бандерівців чи примусового переведення в геї, але чи не є схожою маячнею впевненість, що кілька мільйонів наших співгромадян, причому всі як один, є невдячними «ватниками», що ненавидять усе українське й здатні лише на підступ та зраду. Треба завжди пам’ятати, що ненависть б’є в обидва боки, і зараз вона сліпить нас не менше, аніж їх. При цьому я не є прихильником гасла «Почути Донбас», бо хворий мусить чути і слухатися здорового, а зараз хворий саме Донбас, який мусить повчитися в сусідніх регіонів миру та злагоди.   
По-друге, ненависть, яка так переконливо вимагає війни до переможного кінця, не дає жодних відповідей на те, як жити, коли настане мир. Побудувати велику Донбаську стіну і хай живуть як хочуть? Примусити вивчити українську, а тих, хто чинитиме опір, знищити? У ненависті немає плану для мирного часу. Тому, як на мене, треба вже зараз зменшувати її інтенсивність, розуміючи, що на Донбасі йде не комп’ютерна війна з танчиками та літачками – там гинуть люди, причому з обох боків. І хоч би як було прикро за своїх, не можна пускатися берега стосовно чужих. Бо й ті, й ті – громадяни України. І всім нам треба буде якось жити, коли ця війна закінчиться, а вона, сподіваюся, таки закінчиться. І та перемога, про яку я мрію, – це не вбивство сумнозвісних Стрілка чи Бабая, а те, що за кілька років слова «ватники» та «бендери» перейдуть з повсякденного вжитку в книжки з історії і ми здолаємо обопільну маячню й зможемо дивитися одне на одного якщо і без любові, то хоча б і без ненависті. Але для цього треба зупинитися вже зараз. 



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено