Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 червня, 2014

Місія можлива

Скільки і чого треба людині для того, щоб бути щасливою, питання риторичне. Комусь усе, а комусь дуже мало. Скільки й чого потрібно Петрові Порошенку, що волею долі опинився в кріслі президента України, мабуть, знає лише він сам
Матеріал друкованого видання
№ 25 (345)
від 19 червня, 2014

Хоча й у цьому не можна бути впевненим, бо все ж таки амбіції «бути» і «здійснити» суттєво різняться. Мабуть, не один хотів би опинитися на його місці, але ще більше тих, хто нізащо не бажав би дістати всю цю колекцію викликів і проблем, які звалилися нині на президентську голову. Це тільки здалеку все видається престижно і заманливо. Бо ключове питання не втому, щоб опинитися в потрібному місці в потрібний час, а в іншому… Чи вдовольниться Петро Порошенко згадкою в підручниках про своє перебування на посаді глави держави, а чи, може, захоче ввійти в історію України як справжній герой нації?

Усе залежить лише від нього самого. Вибір непростий. Занадто багато викликів і брудної роботи. Занадто багато треба покласти на вівтар історії і почати будувати заново, з чистого аркуша. Треба насамперед переступити через себе, відділити полову від зерна, забути вигоду, обов’язки, друзів і ворогів, одним словом, взяти свій хрест на плечі й мужньо, самовіддано, хай навіть усупереч всьому, йти вперед. Часу на компроміси з власним сумлінням, на пошук золотої середини між добром і злом та на сумніви нині немає. Чи готовий на це Петро Порошенко, успішний бізнесмен, мультимільйонер і відносно молодий та відносно перспективний політик? Можливо.

Часу на компроміси з власним сумлінням, на пошук золотої середини між добром і злом та на сумніви нині немає

Влазити людині в душу – справа невдячна, та й неможлива. Порошенко – фігура неоднозначна, і все його попереднє життя таки рясніє хибними кроками та суперечностями. Скелетів у шафі новообраного президента за бажання можна знайти чимало, врешті, як і в шафі кожного. Охочих критикувати його вже багато, і з часом їхня кількість тільки зростатиме. Будьмо чесні, є за що. Але все це нині не має жодного значення, бо, хоч би як цинічно це звучало, іноді людина змінюється. Гонитель християн Павло став колись одним із найвірніших Христових апостолів, і в цьому якраз основна суть. Петро Олексійович мав би знати історію Павла, він же диякон, і не біда, що глава церкви, у якій його висвятили, нині, мабуть, молиться за терористів, із котрими Порошенкові доводиться воювати. Якщо він справді вірить у Бога, то мав би розуміти, який вибір мусить зробити, бо вибір у житті завжди буває тільки один: між добром і злом, Богом і чортом.

Петро Порошенко має нині всі шанси змінити країну. Він хвалився, що є успішним кризовим менеджером і що не одне підприємство реанімував та поставив на ноги. Держава – це не завод і не фабрика, тут тонші механізми, але жоден досвід ще ні для кого не став тягарем. Він доб­­ре попікся впродовж своєї політичної кар’єри і нажив собі чимало ворогів, але і в тому є свої плюси. Держава – то ще й люди, не завжди вівці, яких треба пасти, а ще й вовки та леви. Зрештою, Порошенко заробив так багато грошей, що більшість українців навіть не уявляють, скільки це в реальному об’ємі. Гора чи, може, багатоповерховий будинок. Навряд чи йому тих грошей не вистачить для щасливого життя, а тому буде прикро, якщо не зупиниться в їх накопиченні. Нині він, скориставшись усім тим, що здобув, зумів і навчився, може зробити щось набагато більше, ніж подвоїти чи потроїти власні статки. Він може врятувати свою Батьківщину.

Насправді, будьмо відверті, все, що діється впродовж останніх місяців із нами всіма, відбувається всупереч будь-якій здоровій логіці, прогнозам експертів і навіть людським бажанням. Працює якась вища сила. Те, на що в інших народів ідуть десятиліття, українці в силу певних обставин долають за лічені дні, те, що, здавалося б, мусило помер­­ти, несподівано воскресає, те, що мало б розчинитися, набирає форми. Україна і без Порошенка чи когось іншого дасть собі раду. Бо народ, який змушений був століттями виживати на межі, раптом відчув свою неймовірну силу і якусь дивовижну волю до життя. Це лише питання часу, коли ми та якою ціною розіб’ємо терористів і рушимо руйнувати кремлівські палаци, лише питання часу, коли змусимо депутатів та чинуш ставати на коліна й просити у свого народу вибачення, і лише питання часу, коли остаточно змінимо прави­­ла, за якими буде комфортно жити всім нормальним громадянам цієї країни.
Нині в Петра Порошенка є вибір, станеться все це з ним чи без нього, за його участю чи всупереч його діянням, буде він провідником чи гальмом. Вибір непростий, але його треба зробити негайно. Часу обмаль…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено