Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
16 червня, 2014

Мовчання ягнят

Одна з найбільших незрозумілостей, з якою ми зараз маємо справу в Україні, полягає у тому, що ніхто чітко не може сказати – Захід боїться Путіна, чи він просто причаївся і чекає правильного моменту для дії? Фото з Нормандії, де Порошенко – збоку від усіх, а Путін – у гущі лідерів, дуже показове. Що це, зрада України ? А якщо ні, то чого вони чекають ?

Відповідь на це питання впливає на багато речей. Наприклад, на бойових дух – як української політичної верхівки, так і військової. Оці слухи про можливе перенесення дати підписання Угоди про Асоціацію також не додають оптимізму. Як і відсутність рішення Франції про заборону продажу Містралів.

Моя відповідь – ні, не зрада. Захід намагається не допустити війни, намагається «забавити» нечемну дитину (Путіна). Природньо, жертвуючи увагою до хорошої і чемної дитини (України). Так буває і так власне зараз і відбувається з нами, як на мене. Але, крім всього іншого, є ще один найважливіший, як на мене, фактор «мовчання західних ягнят» – і цей фактор настільки значний, що заступає собою усі інші аргументи. Захід НЕ готовий до розпаду Російської Федерації. Саме такий сценарій (розпад РФ) є найбільшим кошмаром для західних столиць. Причому, і ЄС і США чітко усвідомлюють неминучість розпаду РФ, але вони не думали, що події почнуть розвиватися аж так стрімко.

Фото з Нормандії з усамітненим збоку Порошенком.

Чому вони виявилися не готовими до такого перебігу подій я зараз аналізувати не хочу, бо якщо технократи з ЄС не задумувалися над таким простим питанням, як на фоні чого фотографуватися з Президентом Януковичем, то глибинного аналізу ситуації на декілька років наперед від них чекати годі. На жаль.

Фото: Єврокомісар з розширення Штефан Фюле з Президентом України Віктором Януковичем позують під портретом Петра І.

Але саме цей страх розпаду РФ, який ніхто з західних аналітиків не проговорює вголос, є, як на мене, основним козирем Путіна. Захід боїться не Росії, а того, що газ і нафта Сибіру потраплять в руки Китаю, а величезний ядерний потенціал РФ буде розпорошений по руках не зовсім знайомих Заходу місцевих лідерів суб’єктів федерації. Відповідно, про ясність у питанні нерозповсюдження ядерної зброї можна буде забути. Що, у свою чергу, на декілька порядків підвищить терористичну загрозу у світі. Ні ЄС, ні США ні НАТО цього допустити не можуть.

Щось схоже відбувалося після розпаду СРСР. Захід вітав демократичні перетворення, але примусив Україну вивезти ядерну зброю на утилізацію в колишню метрополію. Так і це ж СРСР, про його розпад не говорив лише лінивий свого часу. А тут РФ, відгодована на нафтогазових дріжджах. Який розпад, про що мова …

Але це незворотньо і світ це розуміє. Путін не вічний, а іншої постаті, здатної тримати цю територію під контролем, немає. І Китай це розуміє, і США і ЄС. І кожен хоче щось своє відкусити від багатющої території. Але як мінімум Захід точно не був готовий до того, що це майбутнє стане аж настільки близьким. І в цьому контексті Путін, як і будь-який слабший супротивник у протистоянні – вдарив першим. І застав зненацька всіх решта. Тому зараз Заходу потрібно швидко взяти себе в руки і дати достойну відповідь. Яку саме – головне питання.

Обом складовим поняття Захід (і США і ЄС) потрібно зараз підготуватися до розпаду РФ. ЄС потрібно диверсифікувати джерела постачання енергоносіїв після неминучої анексії Сибіру Китаєм. США потрібно зрозуміти, що робити з посиленим Китаєм. Обом їм чітко потрібно зрозуміти що робити з ядерним потенціалом. Активні зустрічі з регіональними елітами РФ уже відбуваються і мають на меті вирішення саме цих питань.

Те, що зараз намагається зробити США у світі – розділити відповідальність з державами, які є регіональними лідерами. Обама намагається позбутися іміджу світового гегемона (а заодно і зекономити американські гроші і життя, зрозуміло). Для цього потрібно стимулювати займати активнішу позицію у своїх регіонах інші суперпауерс – що якраз і є способом їх включення у світовий політичний процес. Так, Китаю США віддають контракти в Афганістані, буквально вчора стало відомо про заяву Роухані про можливість надання Іраном допомоги Іраку у боротьбі з тероризмом.Включеність породжує відповідальність.

А вв’язування РФ у війну на Донбасі і «піррова перемога» з анексією Криму відволікає увагу Путіна і дає Заходу можливість і час перегрупувати сили і ресурси.

Українська карта

Тому, як не дивно, те, що відбувається зараз на Донбасі і в Криму, вигідно майже усім учасникам. Путіну – ясно чому, тут усе вже проаналізовано вздовж і впоперек. Він втрачав легітимність в очах у свого електорату, стерхи й амфори не помагали – потрібна була реальна війна.Дестабілізацією певних частин Донбасу Путін досягає того, що кримчани закривають очі на «тимчасові» проблеми «перехідного періоду», бо, мовляв, «краще так, а не так як у Слов’янську». Логіка Путіна зрозуміла – не дати робити порівняння з тим як було «за України», а з тим, як є зараз в регіонах, де війна.

Заходу – по своєму також, їм треба виграти час, про це було трохи вище.

Але Україні, як це не дивно, ситуація на Донбасі реально вигідна також з певних позицій.

Перш за все, треба чітко зрозуміти, що Путін мав би значно меншу потребу у війні, якби (пофантазуймо) існували всесвіти, в яких Україна не була настільки русифікована. І тут навіть не про міфічний захист російськомовного населення йдеться. Йдеться про абсолютно інше. Йдеться про те, що український Майдан не мав би такого великого впливу на російське суспільство. Він просто перестрашився і він просто не міг не згуртувати російське суспільство у боротьбі проти міфічного київського фашизму – інакше росіяни почали би задаватися питаннями «чому хохли змогли, а ми ні? Чому хохли вигнали злодія, а ми ні ?».Тому першопочаткова вигода у тому, що українці усвідомили важливість власної мови. Важливість не просто естетичну, а «шкурну». Я уже мовчу про те, що російським найманцям потрібно було би перекладати перехоплений радіоефір, що на війні зовсім не просто. Але найманці з РФ не розуміють української навіть у класичному її варіанті, не говорячи уже про галицизми чи інші діалектні варіанти.

Але повернімося. Отже, наша держава отримала чітко прозахідного Президента, сталося це в першому ж турі, - чим зекономила уйму часу і грошей. Усього цього не було би, якби російське вторгнення не завадило голосуванню електорату Донбасу і Криму. Більш того, для проєвропейського варіанту розвитку України (да, цинічно, але заперечте) корисно, що таки відбувається перевиховання і «відкривання очей» населенню цих регіонів на справжню суть «руського міра». Думка «За України такого не було» - починає зароджуватися і укріплюватися. Зачистка Маріуполя в п’ятницю, 13-го червня, чітко показала зміну настроїв населення порівняно з попередніми періодами.

По-третє, після оголення кордону і появи танків збройних сил РФ на території Донбасу, Заходу дуже важко «відмазуватися» від введення третього рівня санкцій. Не знаю, чи було це оголення кордону зроблено спеціально, чи «так сталося», але Україна отримала залізний аргумент у розмовах з Заходом, який чітко декларував залежність третього рівня санкцій від вторгнення на материкову частину країни. Танки – це елемент озброєння виключно офіційних Збройних Сил. Їх поява на території України говорить про окупацію. Без варіантів.

Крім того, реально починає гартуватися нація. «Без крови то ся не обійде» - казала мені моя бабця на початку 90-их. «Але ліпше би та кров зара ся пролила, бо потому треба буде більше крови». На жаль, бабуся виявилася права, як і в більшості інших випадків, до речі. Ненавидіти «кацапів» починає не тільки Галичина. Географія гніву поширюється на всю країну. Оборонна промисловість нарешті стає затребуваною, що після закінчення війни створить конкурентні переваги для наших товарів на зовнішніх ринках. І т.д. і т.п.

Але одним з найбільш неочевидних плюсів для України від дій Путіна на Донбасі може стати «життєва необхідність» переорієнтації економіки регіону на інші рейки. В силу чітких факторів – військових руйнувань підприємств. Цей фактор, звичайно ж, стане очевидним тільки після таких руйнувань, тобто після активної фази АТО, але вести переговори з терористами – неправильно, тому руйнувань масштабних не уникнути. Так виглядає, що новообраний Президент розуміє це, тому намагається уникнути людських жертв, які при таких масштабних руйнуваннях більш ніж можливі. Його дії по створенню коридорів з відведення цивільного населення з зони АТО – правильний і дуже давно очікуваний крок.

Масштабні руйнування на промисловому Донбасі, як не дивно, можуть стати стратегічно корисними для цього регіону (ну і для України, також, автоматично). Бо вони відкриють шлях до сценарію широкомасштабного західного «плану Маршалла» по відбудові Донбасу. Давайте враховувати що промисловість Донецької і Луганської областей все-одно морально застаріла і рано чи пізно встало би те ж питання, яке стояло свого часу перед Марґарет Тетчер і вугільним басейном Великої Британії. Як це не парадоксально, але війна може згладити процес реформування економіки Донбасу. Згадаймо, що свого часу саме масштабні руйнування промислових об’єктів під час Другої Світової – і їх післявоєнна відбудова – стали джерелом інновативності німецької економіки. У порівнянні з тою ж, наприклад, французькою, яка значно менше постраждала і, відповідно, виробничі потужностізалишилася на довоєнному рівні технологічності.

Фото Reuters: Сцени народної «любові» до прем’єр-міністра Великої Британії Марґарет Тетчер у день оголошення про її смерть

Україна вирішує декілька задач таким розвитком подій. По-перше, дійсно реформується депресивний і неймовірно слабо ефективний регіон. По-друге, це робиться за рахунок зовнішньої допомоги, по-третє, знімається питання про політичну відповідальність за прийняття непопулярних рішень «а-ля Тетчер», бо ж війна.

І це я ще не підходив до аналізу ситуації в Автономній республіці Крим. Лише один момент, який можна використовувати для ілюстрації збільшення впливу України на РФ. Eurocontrol (міжнародна структура, яка контролює систему авіаперевезення) ще досі не отримувала відУкраероруху (структура, підконтрольна Міністерству транспорту України) запиту на введення міжнародних санкцій до основного авіаперевізника, який здійснює польоти в Крим – компанії Аерофлот. Декілька менших компаній і приватні літаки, що використовувалися певними високопосадовцями РФ для польотів – уже знаходяться під санкціями, а по Аерофлоту запиту в цю організацію не надходило. Я не знаю чому не надходило, але було би дивно не використовувати можливість повністю заблокувати небо окупованої АРК у переговорах з РФ. Уявіть собі, що Аерофлот змушений буде відмовитися від польотів у Сімферополь – щоби уникнути проблем на інших лініях у світі. І без того майже закритий від зовнішнього світу Крим стане ще закритішим. Я мовчу про все інше – воду, залізницю, українських туристів, постачання продуктів харчування. Це все нереально налагодити через Керченську протоку.

Дуґін правий – без анексії усього Чорноморського узбережжя України РФ втратить і Донбас і Крим і в майбутньому і сама розпадеться. «За України було ліпше» - думка, яка вб’є плани Путіна. Проблема тільки в тому, що для укорінення цієї думки і на Донбасі і в АРК – потрібен час. Це саме те, що намагається зробити Захід – виграти час. Заходу також потрібен час для підготовки до розпаду РФ. Тут цілі Заходу і України також співпадають. Вийти з гри «в коротку», нав’язаної Путіним іперейти до гри «в довгу» – стратегія Заходу. Навіть у середньостроковій перспективі обов’язково включиться мозок в електорату, критична маса населення відвідає закордон і привезе звідти погіршення ставлення до Росіїі таки почнуть даватися взнаки половинчасті і слабкі, але санкції.

Донбас і Крим, слово за Вами

Але найгірше у цій ситуації одній стороні – жителям фактично і юридично окупованих територій – Донбасу і Криму. Вони отримали те, що хотіли, хоч вони і звинувачують в усіх бідах Київ. Вони хотіли консервації совка, вони хотіли Росію – отримали. Крим – у своєму вигляді, Донбас – у своєму. Зараз вони або уже «критично не раді», або наближаються до того стану, коли будуть «критично не раді». Це ж ще не закінчився курортний сезон в Криму, а як закінчиться і населення зрозуміє, що нема за що жити взимку…

Наступна фаза – самоорганізація населення цих територій для активного опору окупантам. Тепер уже їх власне щастя в руках дійсно саме людей з цих регіонів. Тільки активний опір сепаратистам зможе повернути їх у русло нормального життя. А решта України буде рухатися в ЄС, підпише Угоду про Асоціацію, буде готуватися до безвізового режиму і т.д. і т.п. – буде прикладом нормального життя для цих регіонів. Як би це банально не звучало, але без «громадянського суспільства», або хоча би його зародків, Донбас до нормального життя не повернеться. І ніхто його силою тягнути в це нормальне життя не буде. Того «громадянського суспільства», яке решта країни як не як, косо, криво, погано, довго – але створювала весь цей час протягом останніх 20 з гаком років – Донбас і Крим завжди були в стилі «а баба яга проти». Тепер воно їм же і «вилазить боком».

Дуже запущена хвороба під назвою «совок» лікується, видно, тільки хірургією.А хірургії без крові не буває.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено