11 квітня, 2008

Посли не винні

Німеччина, і Росія зайняли аж надто жорстку позицію щодо приєднання України до Плану дій стосовно членства в НАТО
Матеріал друкованого видання
№ 15 (24)
від 11 квітня, 2008
Офіційно Ігор Долгов прощається з Берліном тому, що «відтепер з Німеччиною шукатимуться нові форми співпраці». Фаховому дипломату начебто вже обіцяно іншу країну. А от Олег Дьомін від`їздить з Москви «в зв’язку з досягненням ним пенсійного віку».
 
Остання причина, напевне, ввійде в підручники з дипломатії – у дні, коли посол Росії в Україні відзначає своє 70-річчя і зовсім не збирається підніматися зі свого крісла, Україна відкликає свого 60-річного Надзвичайного та Повноважного представника, аби надати йому заслужений відпочинок. І хто після цього скаже, що наші країни схожі?! Хіба що формулювання «посли відпущення» зрозуміле і українцям, і росіянам...
 
Так, той факт, що і Німеччина, і Росія зайняли аж надто жорстку позицію щодо приєднання України до Плану дій стосовно членства в НАТО, є беззаперечним. І політологи, до речі, не тільки українські та російські, а навіть німецькі, вже встигли прокоментувати факт відставки послів як помилкове, поспішне рішення. Що, мовляв, фаховий дипломат аж ніяк не може відповідати за ефективність політики, він лише може забезпечувати розуміння політики своєї держави на чужій території. Більше того, закордонні експерти закликають українське керівництво усвідомити особливість дипломатичної служби як елітарного підрозділу державної служби, і не ламати так брутально її світові традиції.
 
Але ж Олег Дьомін ніколи не був фаховим дипломатом! Більше того, не мав аж ніякого досвіду дипломатичної роботи. Він народився в Росії – це, мабуть, і все, що забезпечує відповідність екс-віце-спікера Верховної Ради та екс-губернатора Харківщини своїй новій (точніше, вже старій) посаді. Найцікавіше те, що і політичним це призначення назвати не можна: стверджувати, що в Дьоміна, як у заступника голови Народно-демократичної партії, є «помаранчева» відданість, підстав немає, а в наявності власних політичних переконань будь-кого з НДП-істів підозрювати не варто. І за весь час його роботи в Москві – понад два роки – пан Дьомін не відзначився жодною принциповою заявою, цікавою ініціативою тощо. Російські політики та інвестори не заходять до посольства – летять у Київ вирішувати свої питання без такого маловпливового посередника, як випадкова людина, призначена послом через тодішню відсутність інших гідних екс-губернатора посад.
 
Так, змінювати дипломатів, що не виконали поставленого завдання, треба. Але й ставити завдання варто, розуміючи, хто саме може його виконати, а хто – ні. І, якщо для того, хто на посаді, воно заважке, кадрову ротацію треба проводити заздалегідь. В Україні досить людей, що вільно входять до високих московських кабінетів, не втрачаючи при цьому національної гідності. Є і дипломати зі світовим досвідом цієї гнучкої науки, що так важко дається екс-губернаторам.
 
Днями ми дізнаємося, хто очолить український форпост у російській столиці. Тримаємо кулаки, аби не партійна приналежність стала визначальною у цьому призначенні...