Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
17 квітня, 2014

Пропаганда

Країна намагається впоратися з постмайданним синдромом, із наслідками господарювання неситих попередників, із безпрецедентною загрозою зі Сходу самій державності, не кажучи про втрату території, що вже відбулася, нарешті, з новими виборами, а кожна з цих проблем важка вже сама по собі.
Матеріал друкованого видання
№ 15 (335)
від 10 квітня, 2014

І раптом (!) виявляється, що одного з найнеобхідніших інструментів їх подолання в Україні тупо немає. Немає засобів інформування, обміну думками, рефлексії, зрештою, пропаганди власної позиції... Немає критичної кількості адекватних телеканалів, друкованих медіа, інтернет-ресурсів. Хоча, здавалося б, їх достобіса, тільки обирай!

У тім-то й річ, що різноманіття медіа в Україні – ілюзія, до того ж небезпечна, доки вона не усвідомлюється. Передусім через те, що аж ніяк не всі вони є власне українськими. Не йдеться про черговий патріотичний напад провінційної параної, про звинувачення чи то в зраді, чи то в інтервенції, хоча і те, і те мають місце. Так уже історично склалося, подобається нам це чи ні: знач­на частина друкованих видань, причому найбільш тиражних, – клони відповідних російських, вони від початку концептувалися під їхню аудиторію з відповідними цінностями й пріоритетами, зокрема політичними, а місцеві версії хіба що трішечки прикривають соромоту. Що ж до телебачення, то воно давно перетворилося на транслятор щільного пото­­ку російського контен­­ту, коли важко усвідомити, де закінчується оспівування іншої мелодії життя, історії, побуту й де починається пряме просування ідеології.

різноманіття медіа в Україні – ілюзія, до того ж небезпечна, доки вона не усвідомлюється. Передусім через те, що аж ніяк не всі вони є власне українськими

Але не слід звинувачувати зайвий раз ближнього, навіть такого несамовитого: природа не терпить порожнечі, й шалені бюджети сусідів, байдуже, ким і для чого спрямовані на наш, із дозволу сказати, ринок, лише накладаються на внутрішні українські проблеми медіа-прос­­тору. А головна його проблема в тому, що ніякий він не ринок, і медіа-бізнеси анітрішечки не є бізнесами. Адже не таємниця, що прибуткових медійних проектів у країні практично немає. Ані на телебаченні ($200 млн доходу на рік проти $270 млн витрат на одному провідному каналі, у конкурентів приблизно те саме співвідношення: 300 проти 350), ані в газетах та часописах, ані на радіо. Прибутковими самі по собі можуть бути деякі нішеві та глянцеві видання, але пошесть банкрутств, закриттів і переходу в онлайн доводить, що це не правило, а виняток. Певною мірою розуміння становища заплутувала монополізація «ринку» (як ми вже домовилися, в лапках) ЗМІ, адже монополія не власність, яка ніколи в нас не була прозорою, а контроль. Додатковим доказом цього стало торішнє волюнтаристське переведення телевізійного мовлення в «цифру», де під омофором влади до базового пакета включили явних аутсайдерів, натомість до нього не потрапили канали з репутацією непокірних. Усе остаточно прояснилося, коли стався демонстративний перерозподіл власності й відкрилися нові, нібито заздалегідь нікому не потрібні проекти. Було остаточно показано, що практично всім медіа так чи так відведено роль пропаганди: чи то корпоративної, чи то відверто політичної. Ніби ми цього й до того не розуміли...

Читайте також: Зураб Аласанія: «Потрібна просто правда»

Зараз галузь перебуває в розгубленості. Ключові позиції постали перед загрозою закриття, бо ніхто не знає, кому й навіщо потрібно їх утримувати. Ні, звісно, поточні вибори з традиційними супутніми бюджетами на «окучування» перед­усім телебачення мають якось трохи сповільнити обвал, але це не порятунок, а лише відтермінування. Що станеться з імперією UMH, яку рік тому взяв під крило зіц-олігарх Курченко, хто фінансуватиме газети, журнали й телеканали, відкриті іншими представниками «Сім’ї», зокрема Арбузовим і Захарченком? Але навіть не те головне: чи зміняться самі засади існування засобів масової інформації?

Можна вдавати, що питання не на часі, є в дер­­жаві проблеми нагальніші. Ну ось пере­­обере­­мо Нацраду, очисти­­­­мо суди, ухвалимо кращі закони... А прямі диверсанти й саботажники тим часом під­годовуватимуть sancta simplicitas луганських бабусь і люмпенів, витрачаючи не без ефекту шалені гроші (лише «Россотрудничество» має 10 млрд руб. бюд­жету, а ще таємничий фонд «Русский мир», а новостворена агенція «Россия сегодня», а добро­вільно-примусові внески олігархів, а прямі гроші ФСБ). Не забуваймо про фактор мови: у країні, як відомо, дві третини україномовних, а Індустріальний телевізійний комітет замовляє вимірювання аудиторії за панеллю, де в 80% домогосподарств послуговуються російською.

Будьмо реалістами, до кінця травня нічого не зміниться, а після цього влада має поставити пунктом першим програми впровадження чесних і прозорих правил гри на медіа-ринку. Із супутнім розгрібанням усього лайна, що накопичилося в українській медіа-стайні. Інакше згадаймо прислів’я: «Хто не хоче годувати свою армію...» Преси це стосується не меншою мірою.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено