Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 квітня, 2014

Де взяти клин, щоб вибити російську пропаганду?

У фільмі «Візит до Мінотавра», телевізійному детективі часів пізнього СРСР, є діалог, котрий в умовах нинішніх інформаційних воєн дуже актуальний. Допитуючи афериста, слідчий пояснює, в чому його підозрюють: «Слідство має дані, що ви украли рідкісну скрипку.
Матеріал друкованого видання
№ 14 (334)
від 3 квітня, 2014

Про це заявив відомий скрипковий майстер». На що шахрай реагує миттєво: «А хочете, я заявлю, що відомий скрипковий майстер украв діамант «Орлов»? Слідство матиме й такі дані!». Найсмішніше, що в реальному житті кожна така заява, незважаючи на її абсурдність, перевірялася й перевіряється. На відміну від інформації, яку сьогодні поширюють ЗМІ, зокрема телебачення, конкретніше, російське.

З київського Майдану привозять наркоманів, котрим наркотики додавали в борщ. Вулицями українських міст розгулюють озброєні бандерівці. Арсеній Яценюк вивіз із України скіфське золо­­то. В активістів на Грушевського стріляли снайпери НАТО. Російськомовних українців жорстоко б’ють. Із зарплат бюджетників вираху­ють відсоток на ремонт Майдану. Це та інше – лише вершки відвертої брехні, котра поширюється російським телебаченням від початку 2014 року. Кожен із вас здатен скласти власний список такої «достовірної інформації» – всі переліки будуть чималими й навряд чи повторяться.

Українці, котрим досить ввімк­­нути телевізор чи інтернет і знайти випуски новин, яким варто довіряти, вперто не роблять цього

На момент написання цього тексту актуальною є ось яка побрехенька: українська влада залучає до охорони правопорядку іноземні (читай: американські) приватні структури. Причому поширена вона офіційною установою – МЗС Росії. Чим не згадане вище шахрайське «хочете, я заяв­­лю, і така новина теж буде»? Реакція МЗС України гідна поваги: російським колегам радять не користуватися джерелами з «жовтої пре­­си». При цьому закликавши не вважати російсь­кий народ ідіотами, не здатними розібратися що до чого.

Але в контексті інформаційних війн якраз громадяни держави Росія та їхнє засмічене тотальними фейками інформаційне поле повинні хвилювати нас найменше. Неабияк турбує, навіть насторожує інше. Українці, котрим досить ввімк­­нути телевізор чи інтернет і знайти випуски новин, яким варто довіряти, не роблять цього. Причому вперто. Натомість обурюючись відключенням таких звичних уже російських каналів. Якщо ж дивитися ОРТ вже нема змоги, чисельна категорія наших співгромадян готова приймати за чисту монету будь-які неймовірні чутки, про тих-таки наркоманів на Майдані, замість спробувати знайти розумну альтернативу.

Читайте також: Обережно: імперія!

Нині переживаємо тотальну кризу довіри. Не лише до засобів масової інформації, а й до державних інституцій. Показово: відвертій російській пропаганді щодо «озброєних екстремістів у парламенті» українці готові вірити, бо вона поширюється… стабільною країною. Тобто російська ніби­­то стабільність, котра зараз як ніколи нагадує квазістабільність радянських часів, далі надихає чималу кількість наших співвітчизників.

У зв’язку із цим дедалі частіше говорять про необхідність контрпропаганди. Якщо клин клином вибивають, то на кожну антиукраїнську медіа-брехню повинна бути адекватна відповідь: правда, тільки правда й нічого, крім правди. Соціальні мережі переповнені охочими особисто організувати й навіть очолити процес створення інформаційної безпеки нашої країни. Проблема не в кадровому голоді, хоча це теж є. Вона в іншому: українське телебачення як найвпливовіший засіб масової інформації ризикує перетворитися на засіб цієї самої контрпропаганди. Тобто в будні українські новини тільки те й робитимуть, що спростовуватимуть російські. А наприкінці кожного тижня аналітики запропонують ґрунтовний аналіз найгучніших спростувань.

Цей шлях означає: наше телебачення, навіть із благими намірами, все одно непрямо поширюватиме свідомо неправдиву інформацію. Як сказано вище, жодне джерело, жоден спікер, жодна інституція в нашій країні ще не мають цілковитої довіри. Тож регулярні спростування, за логікою парадоксу, викликатимуть більшу прихильність до тієї пропаганди, з якою ми боремося. Поки люди готові вірити, що в нас усе погано, найправдивіша телевізійна картинка не переконає у протилежному. А поки нікому вірити вдома, віритимуть сусідам.

До речі, телевізійники для підвищення рейтингу спираються саме на заробітчан із сусідньої держави. Виявляється, найкраще про українські справи й проблеми вміють говорити трудові емігранти Савік Шустер та Євґєній Кісєльов. Та й менеджмент провідних каналів, не завжди тих, що колись мали провладний імідж, становлять російські фахівці – згадайте хоча б Іґоря Шувалова, але список можна продовжити. Тобто компетентність і професійність суто українських фахівців поставлена під сумнів апріорі. Ну якщо так, не варто ображатися, коли не ми, а нам розказують про нас…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено