Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 квітня, 2014

Чи посвариться Захід із Москвою заради України?

Західні санкції проти Росії надаються для того, щоб заморозити конфлікт у його нинішньому стані. Але дуже скоро європейці будуть змушені замислитися над порожнечами, що виникли в їхній системі безпеки
Матеріал друкованого видання
№ 14 (334)
від 3 квітня, 2014

Український Майдан став несподіванкою для цілого світу. Неначе грім серед ясного неба була й російська реакція. Ніхто в Берліні, Парижі та Вашингтоні не уявляв, що режим Януковича так швидко обвалиться. Жоден аналітик світу не передбачив, що Росія реагуватиме на події саме в такий спосіб: розмістить армію в Криму та накидатиме сепаратистський сценарій на півострові.
Заскочені зненацька, західні столиці шукають відповідь на несподіваний виклик часу. Пріоритетом номер один є сьогодні запобігання подальшому захопленню української території, зокрема на Сході. Йдеться про те, щоб виграти бодай кілька місяців, аби нова влада стабілізувала ситуацію в країні, провела перші реформи та позачергові вибори.

Саме така мета перших задекларованих санкцій. Їх дозовано так, щоб прозвучали як попередження. Але вони залишають двері до можливих переговорів відчиненими, бо скеровані тільки проти конкретних осіб: генералів, депутатів, радників Владіміра Путіна. На додаток обрано символічні заходи: скасування саміту Великої вісімки, зупинення військової співпраці. Насправді нічого радикального. Але ці кроки вперше змушують Росію усвідомити рішучість намірів європей­­ців та американців. Згадаймо: після війни в Гру­­­­зії 2008 року жодних санкцій застосовано не було. Тож Кремль зробив висновок, що йому гарантовано безкарність у колишній зоні впливу. Як бачимо, сьогодні дещо змінилося.

легкість, із якою Росія  захопила Крим, була свідченням того, наскільки система європейської колективної безпеки не відповідає вимогам часу

Хвиля санкцій позначилася на ситуації на світових ринках. Росія відтепер видається державою, де ризиковано вкладати гроші. Світовий банк переглянув свої прогнози щодо економічного розвитку РФ у бік скромнішого результату. Він припускає, що російський ВВП може впасти на 1,8% у 2014 році. А ще кілька місяців тому оприлюднював прогноз на рівні 2% зростання. Ризик рецесії – ціна, яку Росія платить за анексію Криму.

Якби Путін наважився ввести війська у східні області України, санкції вийшли б на інший рівень. Вони скеровувалися б «не лише проти окремих осіб, а й проти провідних секторів економіки», попередив президент США Барак Обама. І передбачали б часткове або повне ембарго на купівлю зброї, енергетичних продуктів або заборону на трансакції з російськими фінустановами. Ніхто не хотів би такої ситуації. За інформацією з дипломатичних кіл, таке могло б статися, якби Путін зважився ще й на захоп­­лення Східної України. Але й те, що про такі перспективи сьогодні відкрито йде мова, – очевидна новація світової політики.

Можна сказати, що перші санкції досягли поставленої мети, бо російська армія зупинилася на східному українському кордоні. Але обрана стратегія не вирішить усіх проблем, що виникли у зв’язку з анексією Криму. Силовий сценарій, який дозволила собі Моск­­ва, має серйозні наслідки.

Аж до сьогодні легкість, із якою Росія могла реалізувати свої проекти, була свідченням того, наскільки система європейської колективної безпеки не відповідає вимогам часу. Європейці роками роззброювалися, постійно зменшуючи бюджети, передбачені для збройних сил. Американці дедалі більше дивилися в бік Азії та менше й менше цікавилися Європою. Тоді як Росія накачувала м’язи. Європейцям треба терміново зробити відповідні висновки та збільшити свою військову потужність.

Ще одна суттєва проблема: Захід не напрацював середньотермінової стратегії стосовно Украї­­ни. Перша хвиля санкцій змогла зупинити російські танки. Вона змусила Москву до переговорів. Вони відбуваються, хоча й із великим скрипом, за зачиненими дверима, по­за механізмами демократичного контролю. У цьому протистоянні непросто зорієнтуватися. Чого насправді хочуть очільники ЄС? Так, безперечно, захистити право українців на свій вибір, але й не ціною, яка вдарить по інтересах власної економіки. Здається, ніби керівники Євросоюзу не мають чіткої мети. Вони діють відповідно до обставин, але не можуть конкретно озвучити, чого хотіли б насправді.

Брак спільного європейського бачення змусив Сполучені Штати активніше взятися до справи. Їх знову чути в Європі у пошуках вирішення української кризи. Барак Обама, якого досі цікавила тільки Азія, схоже, зробив українське питання одним із провідних тем своєї політики під час другої каденції при владі. Залишається дочекатися результатів такої активної дипломатії, щоб зробити висновок: європейці шкодуватимуть чи зрадіють, що виявилися неспроможними самі віднайти необхідне рішення?



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено