Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
29 березня, 2014

Телебачення між цензурою і люстрацією

18 березня відомі члени партії «Свобода» Ігор Мірошниченко, Богдан Бенюк та Андрій Іллєнко надавали стусанів виконуючому обов’язки керівника Національної телерадіокомпанії України Олександру Пантелеймонову.
Матеріал друкованого видання
№ 13 (333)
від 27 березня, 2014

Так свободівці висловили своє ставлення до редакційної політики «Першого Національного», який транслював промову російського президента Владіміра Путіна. Проте фрагменти цього виступу з відповідними коментарями демонстрували майже всі українські телеканали в новинних блоках та аналітичних програмах. Пан Пантелеймонов дістав від «трьох мушкетерів» не лише за цей гріх.

«Перший Національний», фінансований з бюджету, тобто коштом платників податків, за гроші українців українцям же відверто брехав, упродовж трьох зимових місяців Майдану описуючи Євромайдан як збіговисько бомжів, «бандерівців» та інших екстремістів. А загибель повстанців подавав як справу рук снайперів НАТО.

Але й цим злочинна – без лапок – інформаційна діяльність «Першого Національного», до якої Пантелеймонов безпосередньо причетний, не обмежується. Варто згадати оприлюднені нещодавно факти старанної підготовки діалогу тоді ще президента України Віктора Януковича з країною. Мало хто сумнівався, що дійство відбувалося за заздалегідь створеним сценарієм, де були не лише наперед підготовані запитання до глави держави, але й заздалегідь написані відповіді. За інформацією колишнього шеф-редактора програми «Шустер Live» Андрія Трухана, сценарій справді існував у написаному вигляді. Його автором був згаданий уже Олександр Пантелеймонов.

Читайте також: Євген Нищук: «Головним завданням Мінкульту було для всіх закупити квіточки й оформити кошички»

Сьогодні можна сказа­­ти: цей виробник брехні та інші, хто займався тим самим (передусім згадуються телеканал «Інтер» та його одіозний співвласник Дмитро Фірташ), потрапили під процес люстрації. Побиття свободівцями Пантелеймонова можна сприймати як її різновид. Понад те, погоджуючись, що битися не можна, особливо в часи інформаційної війни, значна частина активних громадян водночас наголошує: але ж дали-то за діло! Я отримував після того кілька приватних листів, автори яких просили мене виступити на захист Мірошниченка – Іллєнка – Бенюка. Бо їх, виявляється, зараз незаслужено цькують різні гнилі ліберали. Нагадавши мені факти, про які я як причетний до медіасфери, зокрема телебачення, прекрасно знаю й можу за бажання розповісти ще більше.

Але саме тому, на моє глибоке переконання, люстрація в засобах масової інформації, особливо в телевізійній спільноті, не повинна зводитися до стусанів тим, кому їх треба було виписати ще за місяць до згаданого інциденту, 18 лютого. У день, який поклав початок розстрілу людей на Майдані та відліку перших десятків Небесної сотні. Де борці за свободу слова були раніше, чому так звані медіа-тітушки не відчули на собі праведний гнів раніше – питання відкрите. Таке саме відкрите, як заміна на «Інтері» команди Фірташа на групу Льовочкіна. Адже важко, практично неможливо говорити про справжню люстрацію на каналі, коли естафету в людей, які поширювали завідомо неправдиву інформацію про Майдан та повстанців, переймають ті, чиїм прямим або непрямим натхненником є вчорашній керівник Адміністрації Віктора Януковича…

Проте проблема тут не лише в заміні менеджерів. Зрештою, найближчим часом важлива телевізійна царина не побачить тих, хто так чи інакше не був причетним до попередніх Режиму та Системи. Набагато важливішою зараз є інформаційна політика, творці якої здатні чітко відповісти, чим люстрація відрізняється від цензури.

Читайте також: Люстрація: місія неможлива?

Візьміть хоча б промову Путіна. Заборона трансляції цього дев’ятого валу ненависті цілком може бути розцінена як цензурний вияв. Проте її трансляція дезорієнтує тих, хто ще не оговтався після трагічних подій і по суті своїй є засобом розпалення війни. І так за всіма пунктами: як­­що Михайла Чечетова, Ганну Герман чи Олеся Бузину раптом перестануть показувати по телебаченню в будь-якому виг­­ляді, такий хід теж можуть охрестити наступом на свободу слова. Але якщо надати їм слово та залишити їхні спічі в ефірі, причому без відповідної оцінки, як у нас це люблять робити, мільйони українців матимуть із перших вуст поширену впливовими телеканалами непевну інформацію. Такі словесні меседжі у непростий для України час небезпечні, бо ставлять під сумнів нашу єдність.

Тож телевізійники – від верхів до низової, репортерської, найважливішої ланки – мають визначитися, чим є для них участь у бойкоті всіх і всього, пов’язаного з Партією регіонів та комуністами: виявом цензури чи звичайною люстрацією, по суті, очищенням ефіру.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено