Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
20 березня, 2014

Лист із Парижа

Чимало французів живуть тепер за українським часом. У листопаді нас було тільки жменька, а тепер уже багато хто разом із паризькими українцями бере участь у маніфестаціях і сидить перед телевізорами, чекаючи новин із Києва, Криму та Донбасу.
Матеріал друкованого видання
№ 11 (331)
від 13 березня, 2014

За тяжких і непередбачуваних часів, які переживає Україна, зазнаючи ударів російського молота, наш порив симпатії має невелике значення. І все-таки нехай він впливає на американський та європейські уряди, що розгубилися перед лицем водночас і підступної, й ірраціональної брутальності Владіміра Путіна. Він є підступним, бо вміє грати на слабкостях західних держав, безсоромно брехати, вдиратись у Крим в ім’я «братньої допомоги», як колись його поперед­ники в Будапешт та Прагу, а водночас і далі ненастанно розводитися про «дипломатію»; він спромігся заручитись мовчанкою Анкари, незважаючи на віддавна вкрай гостре для Росії і Туреччини питання про контроль над Чорним морем і чорноморськими протоками, незважаючи на загрозу, яку відчувають кримські татари і яка поки що не породила протестів турецьких «братів» та інших мусульманських народів регіону.

Ідеї 1789 року – свобода, рівність, братерство – наклали відбиток на пам’ять народів і чимало демократичних конституцій. Така сама доля чекає і на ідеї Євромайдану: свободу, гідність, правду

Але Путін іще й ірраціональний, бо мета, якої він прагне, – відбудова Російської імперії, гегемонія євразійської ідеології в якомога більшій частині Європи – безумство, натх­ненне підказками радників-ясновидців. Поєднання жорстокої сваволі, успадкованої від КГБ, та червоно-коричневої ідеології «Святої Русі», «спасительки» християнської цивілізації, перебуває «за межами реальності», як сказала Анґела Меркель Обамі, говорячи про Путіна. Але ірреальність певного проекту не заважає йому нести руїну. Російська навала в Крим – ризикований хід чи пер­­ша фаза якогось бліцкригу? (Думаю не так про справжній бліцкриг, як про гру, до якої вдавалися німецькі генерали: вони догравали партію в шахи менш ніж за п’ять хвилин, щоб удосконалити свою стратегічну вправність.) Ми не можемо забути про співвідношення сил і, якщо можна так висловитись, співвідношення зухвальств, яке дає Росії перевагу над Європою, проте ніщо не зітре з нашої пам’яті й стійкість та незвичайний розум людей Майдану впродовж п’ятьох останніх місяців. Саме цей народ зобов’язує західні країни й водночас дає їм переконливі підстави допомогти Україні та змінити співвідношення сил, переконати Москву визнати свободу Києва.

Я не здатен передбачати майбутнє і пропонувати стратегії. Але хотів би зобразити й пояснити цей порив симпатії до української революції в моїй країні і, безперечно, в інших країнах світу – порив, що лишиться «довічним набутком» (Фукідід). По-перше, мої співвітчизники відтепер уже не можуть нехтувати тим, що Україна – це Європа, а українці – європейці, і не тільки суто географічно та геополітично, а й у своєму серці, в сутності своєї цивілізації; що це справжня сучасна нація, а не етнічна група, від якої можна було б відколоти ту або ту меншину, скажімо, менш українську, ніж решта. Так само й серед нас бретонці та ельзасці, французи вже тисячу років і ті, хто має італійські, польські та магрибські прізвища, – геть усі однаково є французами. Увесь світ побачив, що першими трьома жертвами репресій стали троє українців: один – вірменського походження, другий – білоруського, третій – українського. Ніхто не повинен забувати, що перший мученик за українську демократію, замордований 2000 року, мав ім’я Георгій Гонгадзе. Відкритий лист Владімірові Путіну, який 4 березня написали українські євреї, був поширений у нашій країні й приголомшив нас. Він дискредитував вправну пропаганду про начебто антисемітизм «українських екстремістів». Історія євреїв в Україні знала страшні часи, але нам відомо, що антисемітизм тепер панує в Росії, а не в Україні. Проросійська пропаганда завжди дуже активна в нашій країні, ми повин­­ні бути пильні, але ця пропаганда вже втратила будь-яку правдоподібність. По-друге, ба­­гато французів і взагалі європейців уже зрозуміли, що в Києві вирішується їхня доля. Оскільки Україна – кордон Європи, то всі, хто прагне, щоб остан­­ня була енергійною, незалежною, присутньою у світі, а не млявим утворенням поза рамками історії, покірним будь-якому зовнішньому пануванню, повертають очі до Києва, як колись європейські інтелектуали 1789 року жили за паризьким часом, зрозумівши, що революція свободи у Франції здатна змінити світ. Ми знаємо, що тодішні події були трохи складніші й хаотичніші, але ідеї 1789-го – свобода, рівність, братерство – наклали незнищенний відбиток на пам’ять народів і чимало демократичних конституцій аж до наших днів. Така сама доля чекає і на ідеї Євромайдану: свободу, гідність, правду.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено