Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
11 березня, 2014

З’явитися за чотири години

У моєму лексиконі з’явилося нове слово МОБІК, що означає «Мобілізаційне розпорядження», з якого я дізнався, що в разі війни треба прибути на місце збору впродовж чотирьох годин

З 8 березня

Повістка до військкомату прийшла за адресою, де я не проживаю вже п’ять років, тому про звістку мені повідомив мій молодший брат. Знаючи реакцію мами, домовилися з ним, що про це нікому поки що казати не будемо.

Перший, хто дізнався про «лист щастя», була дружина. Сталося це дев’ятого березня після жіночого свята, тому я не став чекати і сказав коханій, що мене викликають до військкомату.

І що тепер? – було перше запитання, на яке я не знав відповіді, бо все, що я міг сказати, – то тільки те, що було написано. Тому життя продовжувалося, і всі вихідні я провів із сином, який вчиться їздити на велосипеді. Другим, хто дізнався, став колега по роботі.

Читайте також: Острів Крим: хроніка неоголошеної війни

Близькі люди

Зробивши коротенький пост у Фейсбуці і повідомивши колег, я отримав пару дзвінків і подзвонив куму, повідомивши йому новину. Нове запитання – а яке в тебе звання? Старшина, кажу. А, ну то окопи рити не будеш. Я не сказав, що краще були б окопи, то й воювати краще, і за мене їх рити ніхто не буде – не пани ж ми якісь. Були ще розмови: хто каже, що всі підемо, якщо війна, і готові піти вже зараз у добровольці, а таких зараз просто записують без так званого мобіка. Є і такі, хто не зміг почути від мене новину, бо уже виконує свій військовий обов’язок і не може говорити телефоном. Тож Україна до війни готова, на відміну від росіян. Я не кажу про ті навчені підрозділи, які окуповують Крим, я кажу про простих росіян – хлопців 20–33 років.

Про тих, кого «угнетают»

Дуже коротко про тих, чиї війська окупували Крим. Я думаю, що нікого не здивує, якщо скажу, що в Росії також потроху почали набір. Маю одного з таких, який повідомив, що йому треба зникнути десь, він видаляє акаунт ВКонтакте та Однокланснікі, бажає всім успіху і зникає з мережі. Тож далі думайте самі, чи готова Росія до війни?

Військкомат

Прибувши о дев’ятій ранку до військкомату, який за кількістю людей біля входу не можна було проїхати, я побачив усміхнені обличчя, хтось зустрів друзів, з якими давно не бачився, чоловіки жартували на військові теми й про те, хто ким працював і як знадобиться їхня професія під час бойових дій.

Основна маса людей скупчилася перед самими дверима, хтось виходив, хтось заходив, але здебільшого ті, які перебували біля дверей, стояли на місці. Тож допаливши папіросу, я дістав свій військовий квиток і рушив до дверей. Всередині також було дуже багато людей, кілька кабінетів і великий прямокутний стіл, біля якого стояла основна кількість людей і де отримували ті самі мобіки.

Читайет також: Війна. Ми на своїй землі

Я був без повістки, тож треба було постояти в іншій черзі, щоб дізнатися номер команди, до якої мене прописали. Потім знову черга , але я кажу: хлопці, я тут вже був, тому прошу, ніхто не заперечує – пропускають вперед. Деякі, почувши звання, усміхаються і жартують, мовляв, куди нам, звичайним солдатам. Та я кажу: звання – це не привілеї, а якась частка зобов’язання перед тими батьками, чиї діти ідуть на … І тому я думаю, що офіцерському складу й нам, тим, хто є сержантами, старшинами та прапорщиками, трохи важче.

Отримавши свій мобік, я вирушив на роботу, але по дорозі зателефонувала мама.

Мати та батько

Перша розмова відбулася з батьком ще в неділю другого березня, коли з екранів телевізорів прозвучали перші заклики до мобілізації. Ми з колегами також зібралися в офісі, щоб працювати у штатному режимі. Отримавши дзвінок від батька, я невдало пожартував, що у нас на роботі теж оголосили «мобілізацію», і ми вийшли на роботу. Реакція була дивна: «У вас що, збирають підрозділи на роботі? Я його заспокоїв, що все гаразд, я просто працюю і попросив його повідомити, якщо прийде повістка. На що почув: «Я нікому дзвонити не буду і ти нікуди не підеш», Я завершив розмову: все вже вирішено і нема про що говорити.

З мамою на цю тему я поспілкувався після отримання розпорядження. Хоч як дивно, реакція була адекватна. Мама навіть пожартувала: «Скажи, що в тебе мама з Донецької області, а татусь русскій, що тобі і тут «ворогів» вистачає». Ну, кажу, мамо, треба тоді згадати про те, що бабуся в татка була німкеня і майже чистокровна арійка. Отож я цілком підпадаю під забите в голови росіянам про те, що тут «фашисти», «бендеровци» знущаються над бідолашними російськомовними людьми.

Читайте також: Полковник української армії: У нас з Росією цілком порівнюваний рівень озброєння

Тож на все я маю всього чотири години в разі оголошення війни, але всім щиро бажаю, щоб ці синенькі листівки так і залишились у вашому військовому квитку згорнутими на останній сторінці.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено