Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
6 березня, 2014

Доля еліт у руках Майдану

Для всіх, хто не розучився думати, наразі закінчився лише перший тайм боротьби за Україну. І, поза сумнівом, найболючіше питання – як не наступити на ющенківські граблі.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (329)
від 27 лютого, 2014

Що далі від кривавого тижня, то сильніше ятрить рана. Як не крути, а все впирається у здатність українського політикуму знайти в собі сили гідно відповісти на виклики часу. Біда лише в тім, що минулі діяння всіх, кому сьогодні випало нести на собі цей хрест, м’яко кажучи не надихають, і це дуже доб­­ре тямив Майдан, відкрито демонструючи своє «ні». Але, хоч-не-хоч, мусимо мати справу з тими, хто є. І це автоматично змушує шукати якогось опертя для прогнозів і власних дій, роззираючись навкруги в пошуках аналогій та заглядаючи з тією ж таки метою в наше минуле. Хіба може нинішня ситуація бути настільки унікальною?

Вдивляючись під таким кутом в історію Європи, легко помітити, що якраз українцям випадало мати найбільше проблем з адекватністю еліт. Складається враження, що після Київської Русі, останні, ніби змовившись, нещадно тестували український світ на виживання. А він усе пручався й відроджувався в найкритичніші моменти. Іншим етносам вистачило занепаду однієї своєї еліти, щоб зійти з історичної арени. Зникли у французькому етнічному морі провансальці, бретонці, гасконці, понімечились полабські слов’яни. Перелік довгий... А українсько­­му світові довелося принаймні тричі пережити втрату панівних верств, при цьому ми прагнемо перезавантажити державу, тоді як… агов, провансальці, де ви, з вашим блискучим Середньовіччям?

Одного покоління, народженого під зорею незалежності, вистачило, щоб піднятися на помаранчеву вершину, а обпікшись, спромогтися на переосмислення й новий підйом

Перший експеримент на виживання поставили князі й шляхта – традиційна еліта, занурена корінням у славні києво-руські часи. Люблінська унія 1569 року підсумувала вигасання в тогочасних наших верхах здатності належно виконувати свої лідерські функції. Адже князі легко погодилися на бездержавність українських земель у складі Речі Посполитої. Навіть і не заїкалися про окреме національне тіло із правителем на чолі, тоді як литовські магнати в Любліні таки домоглися збереження державності Литви. Як наслідок – до середини XVII століття більшість наших князів, магнатів, знач­­на частина середньої шляхти спольщилися, обеззброївши Україну перед асиміляційними віт­­рами.
Але український світ не перетворився від цього на «Титанік», як у схожих ситуаціях інші, а генерував нову еліту на основі козацтва. Козаки із дрібною шляхтою розпочали в 1648 році національно-визвольну війну й відновили Українську державу у вигляді Гетьманщини. Тоді як стара еліта затято воювала проти нової, ослабивши ту й прирікши на остаточне зникнення себе. Відразу вилізли боком «родові плями» козацької еліти, які не дали їй повноцінно виконати свою місію і унеможливити нове сповзання країни в пітьму бездержавності. Козаки довго не почувалися рівнею елітам сусідніх народів. Переплітаючись із економічними та кар’єрними інтересами, таке самоприменшення зробило старшину піддатливою до зовнішнього тиску. Із поправкою, звісно ж, на епоху маємо аналог життєвих стратегій значної частини сучасної верхівки з її золотими унітазами та компрадорством. Відтак козацтво закінчило тим, чим і шляхта: понад століття в ньому вигасав державницький інстинкт, і тепер уже Російська імперія прагнула розмити українську державність, приєднала Правобережжя та Волинь і почала уніфіковувати українське життя за своїм зразком.
Однак і цього разу українському світу виявилося до снаги на залишках колишньої козацької старшини народити ще одну еліту. 1917 року в муках відновився державний організм. Проте якщо Юзеф Пілсудський, за його ж таки словами, «сів у потяг під назвою «соціалізм», а ви­йшов на зупинці «держава», то провідники Центральної Ради цього поїзда так і не покинули, пустивши за вітром шанси утримати владу і прирікши на поразку ЗУНР. Надто дорогу ціну довелося заплатити за помилки третьої української еліти, втраченої у вогні революції: колективізація, Голодомор-геноцид, Роз­­стріляне відродження, жахіття Другої світової, поява деградованої псевдоеліти 1950–1980-х років.
Зрештою, на зламі ХХ–ХХІ століть, коли поняття еліти сприймається вже не так вузько, як колись, здоровий національний корінь дав нові помітні пагони. Лише неповного 25-ліття напівнезалежності (будьмо відверті!) виявилось досить, щоб перелаштувати на українську хвилю більшість тих, у кого від природи є голова на плечах. Одного-однісінького покоління, народженого під зорею незалежності, вистачило, щоб піднятися на помаранчеву вершину, а обпікшись, не випасти із сідла – натомість спромогтися на переосмислення й новий підйом. Вражаючий історичний ривок. І нехай неповноцінність теперішньої нашої верхівки ми відчули, на жаль, і фізично, і духовно, твердий намір не піти з Майдану, допоки не будуть закладені підвалини системних змін, а надалі постійно й пильно контролювати будь-яку владу дає всі шанси нарешті розірвати зачакловане коло української історії.



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено