Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
28 лютого, 2014

Недоцільність Фаріон

Ця історія скінчилася швидко й загалом не варта була окремої розмови, аби не виявилася надто показовою в нинішній непростій ситуації з формуванням нового уряду. Тож треба розповісти її спочатку.
Матеріал друкованого видання
№ 9 (329)
від 27 лютого, 2014

У соціальних мережах, які віднедавна стали цілком дієвим і впливовим майданчиком української революції, по обіді 24 лютого сплив перелік прізвищ, носії яких нібито незабаром сядуть у міністерські крісла. Згодом ця інформація набула майже офіційного статусу, поширившись на сайтах авторитетних інтернет-видань. Спершу серед користувачів Facebook виник локальний скандал, що ранком 25 лютого оформився в офіційну заяву студентів, які контролюють Міністерство освіти і науки від 21 лютого.

Далі цитата: «Стало відомо, що імовірним новим міністром освіти може бути депутат із фракції ВО «Свобода» Ірина Фаріон. Ми заявляємо, що Ірина Фаріон є для нас неприйнятною кандидатурою». І попередження: «Студентська координаційна рада Києва, Студентська координаційна рада Львова, Студентська профспілка «Пряма дія», Студентська самооборона, Громадянський рух «Відсіч» та інші студентські організації офіційно заявляють, що вони не впустять Ірину Фаріон до приміщення Міністерства освіти і науки України».

Погодьтеся, це звучить як знаменитий уже тепер виступ сотника Самооборони, котрий зі сцени Майдану поставив ультиматум і опозиції, і владі, і особисто Януковичу: якщо президент по завершенні відміреного часу не піде геть, Майдан наступатиме. Чим усе скінчилося, знає без перебільшення весь цивілізований світ.

Але коли заходить мова про оновлення влади, на перший погляд, цілком логічною видається заміна «чорних» фігур на «білі». Здавалося б, не буде солодшої помсти, як замінити на посаді міністра освіти і науки України записного українофоба та російського націоналіста Дмитра Табачника на радикальну українську націоналістку Ірину Фаріон, котрій, між іншим, аплодували, коли вона прямо охрестила у Верховній Раді тоді ще прем’єра Миколу Азарова розумово відсталим. Це називається кров за кров, око за око, зуб за зуб.

Проте знані політологи та аналітики, які теж не цураються Facebook, Twitter і всі поголовно ведуть власні блоги, були дуже здивовані ламанням списів саме довкола фігури Ірини Дмит­рівни. Нехай той список був попереднім. Навіть припускається, що то був фейк, свідомо викинутий у мережу, щоб збити людей із пантелику – для цього фейкова інформація й викидається. Але навіть попри це аналітики щиро дивувалися: чому спільноту, зокрема студентську, раптом об’єднало в праведному гніві неприйняття кандидатури на посаді саме міністра освіти. Тоді як призначення в економічний, соціальний та силовий блоки нікого з активних майданівців із незрозумілих причин не обходять.

Але оте тотальне, за деякими винятками, неприйняття Ірини Фаріон як потенційного керівника освіти та й узагалі як людини, здатної очолити якийсь гуманітарний напрям, чи не найяскравіше виявляє перші кволі паростки оновлення, заради якого все почалося три місяці тому. Бо українці вже встигли зрозуміти: усе, що робиться тепер, робиться для майбутнього. Тому не так важливо, хто тягтиме країну з економічної прірви та оголосить у розшук Януковича з його клікою. Набагато важливіше наповнити Україну освіченими, грамотними громадянами і загалом дбати про якість нашої освіти. Бо не повна державна скарбниця робить людину розумною, креативною та патріотичною, а, навпаки, розумна, освічена, сучасна, гнучка та креативна людина, яка є ще й патріотом своєї країни, наповнює скарбницю по вінця.

Звісно, приклад дещо спрощений. Та він, як на мене, чітко пояснює, чому освітою в Україні не повинні керувати ані Табачник, ані його антипод Фаріон. Саме так, пані Ірину вже не раз називали «Табачник у спідниці». До всього, учорашній міністр не має практичного досвіду спілкування з дітьми та є банальним казнокрадом. Але те, як спілкується з ними пані Фаріон, бачила на власні очі не лише інтернет-спільнота. Власне, оте саме відео, де вона – інакше не скажеш! – пресує дітей, натякаючи, ким є їхні русифіковані батьки, вперше вивело Ірину Дмитрівну з маргінесів львівської «Свободи» на загально­українську орбіту.

Призначення на високі керівні посади – то не помста, не бажання пролити кров, не зведення рахунків, тим більше не політична доцільність. Своєю наведеною вище заявою студенти, які блокують Міносвіти, категорично заявили: люстрація – це не заміна персоналій. Це передусім зміна системи координат, у які Ірина Фаріон не вписується. Вочевидь, вона це відчула: по обіді 25 лютого офіційно заявила, що на жодну посаду в Кабміні не претендуватиме…



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено