10 квітня, 2009

Примара Рейтана

Що спільного між українськими олігархами й польською шляхтою XVIII сторіччя
Матеріал друкованого видання
№ 14 (75)
від 10 квітня, 2009

 

У мого улюбленого Яна Матейка є картина «Рейтан», більшою мірою відома хіба що польському загалові, адже увічнює вона сюжет, що став виявом найвищих громадянських чеснот і жертовної самовідданості звичайного шляхтича кінця XVIII сторіччя. Як і ведеться в полотнах ве­­ликого майстра, сюжет напрочуд екс­­пре­­сивний. Перед показною групою тодішніх найвпливовіших польських «олігархів» – Станіславом Щенсни Потоцьким, Адамом Понінським та Фран­цишком-Ксаверієм Браницьким, – котрі сунуть до дверей сей­­мової зали, аби схвалити ганебну угоду про перший поділ Речі Посполитої 1772 року, розпростерся в пошматованому кунтуші Тадеуш Рейтан – колоритний шляхтич-вусань із полум'яним поглядом, що ніби волає вустами свого прототипа: «Убийте Рейтана, але не вбивайте Вітчизни!»
 
Вчинок Рейтана, а точніше його передумови, надто нагадують сучасні українські реалії. Судіть самі: наприкінці XVIII сторіччя Польща, котра перед тим була однією з найвпливовіших країн Цент­рально-Східної Європи, перетворилася на «європей­­­­­ського хворого», потерпаючи від хронічної слабкості центральної вла­­ди, чвар і незгод правлячої еліти та не­ефективності політичної моделі. Кардинальною проблемою останньої були гіпертрофовані політичні свободи шлях­­ти, за фасадом яких пишним квітом проросли магнатські кліки, переділивши між собою ключові посади при дворі, в регіонах, фінансовому та військовому відомствах. Кланові інтереси здебільшого йшли всупереч тому, що зараз ми назвали б національними інтересами країни, внаслідок чого з-посеред інших амбітних сусідок по європейському клубу монархів Польща опинилася без регулярного війська,
бюрократичного апарату, централі­­зо­­­­­ваної податкової системи і, найголовніше, твердого політичного про­­воду.
 
Відколи країна занурилася в безладдя, з нього почали користати сусіди, – Росія, Австрія та Пруссія – хижим оком позираючи на ласі шматки польських теренів. Парадокс: там, де полякам бракувало згоди, спритні сусіди, попри всі геополітичні суперечності, домовлялися напрочуд швидко. «Чорні орли» (так мовою дипломатичного жаргону називали сусідок Польщі, кожна з яких мала в своєму гербі зображення орла) навіть утворили спеціальний «корупційний фонд», коштами котрого утримувалися високі урядовці й депутати сейму, що ухвалювали відповідні рішення за вказівкою Петербурга, Відня чи Берліна. На таку ганебну співпрацю, контрольовану послами великих держав, ішла не лише незаможна шляхетська дрібнота, але й чимало магнатів, яких вабили роздачами земель, міністерських крісел, вигідних концесій. Практика утриманства поширилася навіть на єпископат католицької церкви, що було безпрецедентним явищем навіть у реаліях XVIII сторіччя, котре важко було вразити корупційними скандалами.
 
Таким чином у Польщі за кілька десятиліть зросло покоління політиків, які, прикриваючись гаслами «золотих вольностей» батьківщини, добровільно служили інтересам закордонних платодавців, свято вірячи в недоторканність своїх урядів, кар'єр і маєтностей. Вірили, але намарно... У вересні 1772 року (ніби є якесь магічне закляття цього місяця в перекроюванні політичних карт) «чорні орли» уклали конвенцію про поділ польських територій. Росія приєднала тоді до себе частину Прибалтики, Білорусь та Правобережну Україну, Пруссія – порубіжні поль­сько-німецькі землі, а Австрія – Галичину й Малопольщу. Найогиднішою, однак, була манера окупантів удавати з себе джентльменів: відкраявши омріяні шматки, вони зажадали від короля та сейму ратифікувати свою оборудку. За іронією долі, ратифікаційний сейм складався з тих самих олігархів, котрі, наївно вважаючи себе за «господарів віт­чизни», жили на подачки «чорних орлів». Утім, відтепер їх послужливість пильнували не лише гроші, але й російські війська, введені до Варшави. Парламентаризм і «золоті вольності» були дотримані найцинічнішим чином... 
 
 І насамкінець про мистецтво. За всього пієтету до живопису, геть не хочу, щоб для котрогось із прийдешніх українських майстрів пензля з'явився сюжет із українським Рейтаном.