Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
10 квітня, 2009

Примара Рейтана

Що спільного між українськими олігархами й польською шляхтою XVIII сторіччя
Матеріал друкованого видання
№ 14 (75)
від 10 квітня, 2009

 

У мого улюбленого Яна Матейка є картина «Рейтан», більшою мірою відома хіба що польському загалові, адже увічнює вона сюжет, що став виявом найвищих громадянських чеснот і жертовної самовідданості звичайного шляхтича кінця XVIII сторіччя. Як і ведеться в полотнах ве­­ликого майстра, сюжет напрочуд екс­­пре­­сивний. Перед показною групою тодішніх найвпливовіших польських «олігархів» – Станіславом Щенсни Потоцьким, Адамом Понінським та Фран­цишком-Ксаверієм Браницьким, – котрі сунуть до дверей сей­­мової зали, аби схвалити ганебну угоду про перший поділ Речі Посполитої 1772 року, розпростерся в пошматованому кунтуші Тадеуш Рейтан – колоритний шляхтич-вусань із полум'яним поглядом, що ніби волає вустами свого прототипа: «Убийте Рейтана, але не вбивайте Вітчизни!»
 
Вчинок Рейтана, а точніше його передумови, надто нагадують сучасні українські реалії. Судіть самі: наприкінці XVIII сторіччя Польща, котра перед тим була однією з найвпливовіших країн Цент­рально-Східної Європи, перетворилася на «європей­­­­­ського хворого», потерпаючи від хронічної слабкості центральної вла­­ди, чвар і незгод правлячої еліти та не­ефективності політичної моделі. Кардинальною проблемою останньої були гіпертрофовані політичні свободи шлях­­ти, за фасадом яких пишним квітом проросли магнатські кліки, переділивши між собою ключові посади при дворі, в регіонах, фінансовому та військовому відомствах. Кланові інтереси здебільшого йшли всупереч тому, що зараз ми назвали б національними інтересами країни, внаслідок чого з-посеред інших амбітних сусідок по європейському клубу монархів Польща опинилася без регулярного війська,
бюрократичного апарату, централі­­зо­­­­­ваної податкової системи і, найголовніше, твердого політичного про­­воду.
 
Відколи країна занурилася в безладдя, з нього почали користати сусіди, – Росія, Австрія та Пруссія – хижим оком позираючи на ласі шматки польських теренів. Парадокс: там, де полякам бракувало згоди, спритні сусіди, попри всі геополітичні суперечності, домовлялися напрочуд швидко. «Чорні орли» (так мовою дипломатичного жаргону називали сусідок Польщі, кожна з яких мала в своєму гербі зображення орла) навіть утворили спеціальний «корупційний фонд», коштами котрого утримувалися високі урядовці й депутати сейму, що ухвалювали відповідні рішення за вказівкою Петербурга, Відня чи Берліна. На таку ганебну співпрацю, контрольовану послами великих держав, ішла не лише незаможна шляхетська дрібнота, але й чимало магнатів, яких вабили роздачами земель, міністерських крісел, вигідних концесій. Практика утриманства поширилася навіть на єпископат католицької церкви, що було безпрецедентним явищем навіть у реаліях XVIII сторіччя, котре важко було вразити корупційними скандалами.
 
Таким чином у Польщі за кілька десятиліть зросло покоління політиків, які, прикриваючись гаслами «золотих вольностей» батьківщини, добровільно служили інтересам закордонних платодавців, свято вірячи в недоторканність своїх урядів, кар'єр і маєтностей. Вірили, але намарно... У вересні 1772 року (ніби є якесь магічне закляття цього місяця в перекроюванні політичних карт) «чорні орли» уклали конвенцію про поділ польських територій. Росія приєднала тоді до себе частину Прибалтики, Білорусь та Правобережну Україну, Пруссія – порубіжні поль­сько-німецькі землі, а Австрія – Галичину й Малопольщу. Найогиднішою, однак, була манера окупантів удавати з себе джентльменів: відкраявши омріяні шматки, вони зажадали від короля та сейму ратифікувати свою оборудку. За іронією долі, ратифікаційний сейм складався з тих самих олігархів, котрі, наївно вважаючи себе за «господарів віт­чизни», жили на подачки «чорних орлів». Утім, відтепер їх послужливість пильнували не лише гроші, але й російські війська, введені до Варшави. Парламентаризм і «золоті вольності» були дотримані найцинічнішим чином... 
 
 І насамкінець про мистецтво. За всього пієтету до живопису, геть не хочу, щоб для котрогось із прийдешніх українських майстрів пензля з'явився сюжет із українським Рейтаном.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено