Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
27 лютого, 2014

Біле, чорне і червоне

Дуже рідко в житті трапляється, щоби в будь-якому протистоянні, будь-якому конфлікті – від сварки між сусідами до великої війни – одна сторона цілком мала рацію, а інша, навпаки, цілком помилялася. Зазвичай, якщо немає іншого вибору, доводиться приставати на бік більшого або меншого зла, життя так влаштоване. Але зараз в Україні ми маємо справу з винятком: ось тут добро, ось тут зло, причому зло абсолютне, без ніяких там нюансів і напівтонів.
Матеріал друкованого видання
№ 8 (328)
від 20 лютого, 2014

Те, що діється, не громадянська війна. У громадянській війні стикаються дві частини країни, які по-різному бачать її майбутнє й, виходячи зі свого бачення, стають комбатантами. У нас теж, судячи із соціології, є різне бачення, тільки та частина, що нібито, ду-уже умовно на боці режиму, не поспішає жертовно й без огляду на винагороду його захищати. Режим захищають, по-перше, штатні менти, яким він подарував безконтрольну владу, можливість грабувати народ по-дрібному й безкарно знущатися з нього, по-друге, мобілізовані та озброєні кримінальники, більше ніхто. Тож ідеться про звичайну революцію, себто усунення від влади узурпатора з поплічниками та всіх, хто їм сприяє. Всіх.

У ці дні життя стало безжально чорно-білим. І кожен, як у наївній прекрасній казці, має обрати свій бік

Не лише впродовж останніх трьох місяців, коли, припустімо, важко було розібратися, а й навіть протягом усього «кривавого вівторка» різні єврочиновники все ще намагалися зберігати об’єктивність і закликали всі сторони конфлікту «до стриманості та діалогу», бо «насильство не є способом урегулювання кризи» (цитата одного з них). Виходить, досі в Європі не бачили різниці між чорним і білим. Гаразд, у них там складно з оптикою, вочевидь, впливає вітер з Росії або якийсь близькосхідний циклон. У нас, попри дим і спалахи, із зором усе гаразд. Насправді Тиждень пише про це всі останні роки без упину: від перших днів свого царювання нинішня Адміністрація, стрімко втрачаючи ознаки легітимності, послідовно перетворювалася на абсолютне зло. Узурпація всіх можливих повноважень і ліквідація розподілу влад, кадрова політика в найкращих сицилійських традиціях, каналізація грошових потоків і повне зневажання інтересів держави й нації – інших досягнень на рахунку неситої й цинічної команди на чолі з громадянином Януковичем В. Ф. немає. От тільки крові не було. У листопаді з’явилася кров. У січні – жертви. У лютому – великі жертви.

У ставленні до жертв у таборах спостерігаються розбіжності. На Майдані весь час закликають не брати приклад із «них». З того боку все зрозуміло: у скляних очах речників банди ані тіні людських почуттів, а беркутята самі не приховують, що приїхали до столиці на полювання. Але по відношенню до них якою має бути межа мирності, терпимості? Вони теж люди, такі самі діти Божі, як і ми. Вони теж мають право на своє бачення світу, свою думку, на життя врешті-решт... Опоненти Майдану (а серед них є ті, чиї погляди не пов’язані з жодним зиском, тільки, так би мовити, цивілізаційний вибір) спершу просто лаяли повсталих, а після зітк­нень на Грушевського почали жахатися: «Фашисти! Палаючим бензином по живих людях!». І справді мирні у своїй масі майданівці, які щиро пишалися ненасильницьким характером спротиву, змушені були переглянути платформу. Бо виявилося, що по той бік нічого, крім сили, не визнають, із мирного протесту знущаються, стриманість сприймають як слабкість, а ненасильством користуються для підготовки репресій.

Слабкодухим час прокинутися. Це з британськими джентльменами годяться методи Ґанді. З єнакіївським уркою доводиться розмовляти доступною йому мовою. Так, призов­ники ВВ, які довгий час першими приймали удар, – майже діти. Але майже. Вони повнолітні громадяни, й у тексті присяги, яку приймали, нічого не сказано про війну проти власного народу. Є випадки, коли стати дезертиром почесніше, ніж стояти на захисті злочинців. Про контрактників тим більше не йдеться – це їхній вибір, і, здається, вони ним досі пишалися. Функціонери взагалі є співучасниками, ніхто під рушницею не заганяє у високі крісла. Кожен має свою частку відповідальності, й жодного – жодного! – не шкода. За руйнування символів, ідеалів, цінностей і навіть ілюзій, зокрема й ілюзії ефективності мирного спротиву, всі вони повинні заплатити повною мірою.

Так звані правоохоронці. Так звані політики. Хто вбиває й хто віддає злочинні накази. Хто використовує бойову зброю й хто роздає її бандитам. Хто перекриває дороги. Хто саботує прийняття законів. Хто перешкоджає мовленню незалежних каналів. Хто зупиняє метро в тримільйонній столиці. Хто тихцем заробляє чергові мільйони на падінні курсу. Хто бреше по телевізору. У ці дні життя стало безжально чорно-білим. І кожен, як у наївній прекрасній казці, має обрати свій бік.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено