Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
11 липня, 2008

Товкли й товчемо

У народі, даруйте за вульгаризм, кажуть: як свиню довго не годуй – дуріє, від корита не відірвеш. Схоже, багато наших інтелектуалів та політичних діячів задовго не жували «свободи»
Матеріал друкованого видання
№ 28 (37)
від 11 липня, 2008

 

 
 
 
 
 
 
Десь прочитав, що Богдан Хмельницький носив під гетьманською шапкою дерев’яну тарілку. Не важко здогадатися, чому. В Україні так заведено: удару по голові чекають зблизька. Кожен сам собі гетьман. Недаремно в наших степах народилися й перша у світі анархістська держава, і її перші загони на тачанках. Як і, вочевидь, недаремно наші митці святкують там День Незалежності, кидаючи народу чудове гасло: «Давай анархію!» Щоправда, якби не Махно й інші «отаман на отаманові отаманом поганяє», то, можливо, історія держави на початку минулого сторіччя склалася б зовсім інакше. Як інакше вона могла скластися й після смерті Богдана. Але писаря-«білоручку» Виговського, який розбив російське військо під Конотопом 1659 року, згризли свої ж свободолюбні: змусили полишити булаву. Те саме згодом сталося й із гетьманом Дорошенком під час Руїни. Можна по-різному оцінювати його союз із Оттоманською імперією, але на заваді стратегічним планам гетьмана стали й «многогрішні ханенки», й запорожці на чолі з кошовим Сірком. Не минає й кількадесят років, як те саме-таки відбулося з дипломатом Мазепою. «Наробили колись шведи великої слави, утікали з Мазепою в Бендери з Полтави...» – з болем згадував 1709-й Тарас Григорович. Свободолюбних і незалежних тоді теж вистачило: від іскрів до кочубеїв. Ба! Те самісіньке трапилося й через двісті з лишком років. «Знаменитий бухгалтер» Петлюра, як охрестив його Булгаков, програв війну не так через власне слабке військо, а – еге ж – через махнів і тодішніх свободолюбців, або, як пізніше прозвали їх у еміграції, «винниченків», хай пробачить видатний письменник. До речі, головний отаман УНР, більше відомий як журналіст, мешкаючи ще до революції в Петербурзі, заробляв на прожиття бухгалтерією (Віктор Савченко, «Петлюра і Петербург», 2007). На щастя, доля попередників оминула Бандеру й Шухевича, щоправда, лише завдяки одному: ОУН (р) не панькалася, Служба безпеки залізною рукою жорстко, а іноді й жорстоко створила єдину й безальтернативну УПА. Дивина, але коли в 1990-х лідером правих сил був журналіст В’ячеслав Чорновіл, усі ми пам’ятаємо, скільки бруду на нього лили насамперед, здавалося б, свої. КУН крав парламентські відсотки, а лідери нинішньої УНП кололи партію. Історія нічому не навчила українців.
 
У народі, даруйте за вульгаризм, кажуть: як свиню довго не годуй – дуріє, від корита не відірвеш. Схоже, багато наших інтелектуалів та політичних діячів задовго не жували «свободи». Описана «гетьманська» історія повторюється з Ющенком. У вимірі проведених історичних паралелей не має жоднісінького значення: хто він і який, сильний чи слабкий, сибарит чи аскетик, бухгалтер чи пасічник, навіть, скільки і коли помиляється і чого не доробляє.
 
Складно зрозуміти, чому «свої» починають зловтішатися з провалу ПДЧ, чому «свої» висміюють проекти на кшталт Батурина й «Мистецького Арсеналу», які творяться з метою наповнити країну українськістю. Чому «свої» раптом кидаються боротися то за громадянську націю, на кшталт американської, то захищати права й свободи будь-кого, лише не українців?
 
Не зважаючи на всі недоліки Ющенка, немає сьогодні в нас іншої вагомої політичної фігури, яка своїм світоглядом і минулим належала б культурі й колам, які Оксана Забужко називає «катакомбними», а хтось – «українським гетто». НЕМАЄ. Адже питання Голодомору, УПА й Конотопської битви актуальне для незначної частини виборців. Думаю, це відсотків п’ятнадцять. І президент, піднімаючи цей пласт проблем, від яких Кучма з Кравчуком демонстративно ховалися, жодної вигоди не отримує. З погляду політичної доцільності він лише створює собі додаткові проблеми. Історія національних поразок українців – це удари «всіх своїх» по одному «своєму». Скільки будемо товкти ще?
 
Декілька місяців тому в програмі «Свобода» Шустера запитання політикам ставили діти. Одна дівчинка у вишиванці розплакалася. «Ким ви хочете бути?» – запитав її ведучий. «Кілером», – не вагаючись відповіла та. Згодом додала: «Державі потрібен «український Піночет». Здається, їй п’ятнадцять-шістнадцять, себто ровесниця незалежності. Преса програму увагою оминула. Але якщо наші безхребетні покоління, народжені до 1990-х, і далі «анархуватимуть», вони таки дочекаються «піночета» від Тих, хто йдуть на заміну.   


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено