Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
15 серпня, 2008

Війна на порозі

Наслідками війни в Грузії стане початок нової мілітаризації регіону й збільшення впливу того, хто готовий і може застосувати силу
Матеріал друкованого видання
№ 33 (42)
від 15 серпня, 2008

Те, про що давно попереджали західні радянологи, які пройшли школу холодної війни, а також їх не надто впливові колеги зі Східної Європи, нарешті стало зрозуміло всім. Саакашвілі своїм експресивним учинком унаочнив жорстку реальність, від якої довго ховалися багато європейських лідерів. Російський істеблішмент прямо й безкомпромісно кинув виклик цінностям Заходу. І не відомо, чи є в цій псевдомесіанській війні межа, після якої Кремль зупиниться. Оскільки зовнішні цілі в цій війні – це не тільки мета, але й засіб.

Дуже близький до частини кремлівського керівництва ідеолог конфронтаційної моделі розвитку відносин зі світом і «сталінської» модернізації Росії Алєксандр Дугін у перший день грузинської війни відверто заявив, що «нечто подобное [к событиям в Южной Осетии] нас ожидает и на Украине». Приєднуюся до популярної останнім часом думки: було б надто легковажно нехтувати подібними погрозами. Подальші відомості з фронтів інформаційної війни лише підтвердили підозри, кого в Москві вважають наступним. Аби розуміти, з ким ми маємо справу, достатньо побіжно ознайомитися з доробком Дугіна. Зовнішня експансія виступає в його ідеологічних побудовах як необхідний елемент і підґрунтя для внутрішньої мобілізації і як передумова «Великого стрибка» за сталінським зразком. Відверте й рішуче відмежування від демократичних країн входить у план внутрішньої перебудови Росії. Політика Кремля стає не передбачуваною й небезпечною як у середині країни, так і за її межами. Навіть для союзників. Про адекватне розуміння ситуації близькими партнерами Росії свідчить їх красномовне мовчанка під час кризи. Чи можуть бути спокійними Лукашенко й, особливо, Назарбаєв у разі виникнення чергової суперечки? Чи забули в Кремлі гострі конфлікти навколо білоруської нафтогазової транспортної системи й популярні в 1990-ті роки теми утиску російськомовного населення й козаків Північного Казахстану? Питання риторичне.

 
Наслідками війни в Грузії стане початок нової мілітаризації регіону й збільшення впливу того, хто готовий і може застосувати силу. В той час, як анемічна Європа опирається руйнуванню звичного комфортного світу, в регіоні різко зростає роль Сполучених Штатів. У дуже багатьох людей, які ще вчора хизувалися своїми антиамериканськими поглядами, сьогодні настає протверезіння. Всі розуміли, що тільки Вашингтон своїми рішучими діями міг зупинити війну. Проте між готовністю застосуванням силу і її застосувати – велика дистанція. У Вашингтоні також усвідомлювали, що втягуючись у цей військовий конфлікт, вони починають грати за нав’язаними правилами, причому в незручний час і не в тому місці. Тому ключовим завданням для адміністрації президента Буша було домогтися відновлення статус-кво несиловими методами, й лише після цього шукати відповіді на нові виклики. Однак, вибравши такий варіант, Вашингтон віддав м’яч Москві, яка, як здавалося, на власний розсуд і на своїх умовах оголосила про закінчення операції. Втім, було б дуже легковажно вважати, що гра закінчена.
 
І ще один нюанс. Поки лідери країн Старого Заходу думали, що робити й збиралися на наради (міністри закордонних справ європейських країн так і не встигли зустрітися всі разом до закінчення бойових дій), східноєвропейські лідери діяли набагато адекватніше. Причому вони знайшли ефективну асиметричну відповідь на дії агресора. Пострадянські країни, однозначно програючи Росії в силі, перенесли методи громадянського спротиву на міжнародну політику. Маю на увазі анонсовану під час бомбардування Грузії поїздку п’яти президентів (України, Польщі, Литви, Латвії, Естонії) до Тбілісі, яка відбулася в день припинення бойових дій.
 
Аби захистити себе, ми маємо ще активніше добиватися членства в НАТО. Та цього недостатньо. Потрібно паралельно вибудовувати власні схеми захисту. Однією з них може бути розвиток регіональної солідарності. Але головне – нам потрібно готуватися до війни. Як писав китайський стратег Сун-цзи, не варто сподіватися, що ворог не прийде, потрібно готуватися його зустріти.


Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено