Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
19 лютого, 2014

1887 рік: відповідь «малороса» «почвеннику»

Полетика vs Кокорєв
Матеріал друкованого видання
№ 6 (326)
від 6 лютого, 2014

Гортаючи журнал «Русский архив» за 1887 рік (№ 8), несподівано натрапив на приголомшливий документ, про який, здається, зовсім не згадують наші історики, хоча йдеться про надзвичайно цікаву пам’ятку української політичної думки, вельми актуальну в контексті нинішніх дискусій про геополітичний вибір України.
Маю на увазі лист публіциста й громадського дія­ча (нащадка відомого старшинського роду) Василя Аполлоновича Полетики (1822–1888), адресований російському підприємцю, меценату Васілію Алєксандровічу Кокорєву (1817–1889). Полетика відреагував на публіцистичний трактат Кокорєва «Экономические провалы», у якому той із позицій російського «почвенника» закликав відмовитися від сліпого наслідування Заходу і зайнятися пошуком власних, внутрішніх основ для відродження Росії. Час державній думці припинити пошуки економічних підвалин за межами Росії і засмічувати насильницькими пересадками рідний ґрунт, писав Кокорєв, давно час повернутися додому і пізнати в своїх людях свою силу.

Альтернатива російському «месіанству» у Василя Полетики – СВОБОДА

Сучасники назвали «Экономические провалы» Кокорєва його «політичним заповітом, зверненим до російської громадськості».
Проте «москвоцентричні» гасла «почвенника» Васілія Кокорєва несподівано наразилися на різ­­ку, схожу на ляпас, відповідь «києвоцентричного» «малороса» Василя Полетики! Ось його аргументи: «Позвольте мне сделать еще несколько замечаний по поводу Аксаковского возгласа («Пора домой! В прис­тань спасения, в Мос­­к­­­­­ву!»), которым Вы начинаете Ваши рассуждения. Почему же Москву можем мы назы­­вать своим домом и почему она может быть для нас пристанью спасения?
Возьмем хоть бы нас с вами. Вы северянин, не­сомненный потомок одного из тех новгородских колонизаторов, которые, во славу Русского имени, прошли всю Сибирь до Чукотского носа и везде насадили корни Русской народности. Для вас «домой!» значило бы в Новгород, к преданиям северного народоправства.
Я Малоросс. Для меня «домой!» значит в Киев, откуда излился на Россию свет Христова учения и где появились первые в России пересадки клас­сической мудрости, хотя и попорченные значительно Византийством (редактор «Русского архива» Пьотр Бартєнєв у цьому місці зробив багатозначну примітку: «Не забыл ли автор прибавить «и польщизною»? – Авт.).
Почему же должны мы признать своим домом Москву – этого ублюдка, происшедшего от изнасилования Русской суеверной бабы кровожадным татарином? Не можете ли Вы мне указать, какой след во всемирной истории оставила Москва в течении своего семивекового существования? Зародилась ли там какая-либо мысль, плодотворно повлиявшая на развитие человечества; раздалось ли оттуда какое-либо свежее, просветляющее слово; показалось ли там какое-либо вековечное произведение искусства?
Да и нам-то самим чтό оставила Москва в наследство? Раскол, стрелецкие бунты, кормление воевод, приказную волокиту, а вместо памятников искусства Ивановскую колокольню, царя-пуш­­ку да царя-колокола!
Вместо возгласа «Пора домой, в Москву!», кото­­рым Вы начали Ваши рассуждения, предпочитаю окончить мой ответ противоположным возгласом: «Вперед! К знанию, к свету и к свободе!».
Все у Василя Полетики суперечить пафосним гаслам його опонента. Кокорєв повторює старі слов’янофільські ідеї, просякнуті духом російсь­­кого месіанства і цілковитого неприйняття Заходу. А Полетика нагадує йому про колонізаторську суть Московії, її напівазіатську природу («суеверная русская баба», зґвалтована «крово­жад­­­ным татарином»!), про світло Києва і темряву Москви... Альтернатива російсько­­му «месіанству» у Василя Полетики – СВОБОДА, і він переконаний, що рухатися до неї слід у напрямку, цілком протилежному від того, до яко­­го кличе Кокорєв.  
Такого різкого опонуван­­ня імперському самозвеличанню у ХІХ столітті ще треба пошукати!
Знаменно, що опонентом «почвенника» Кокорєва став один із нащадків Полетик, серед яких були й Григорій та Василь Полетики. Це їх, батька й сина, дослідники називають імовірними авторами знаменитого памфлету «Історія Русів», пронизаного духом українського автономізму.
Відтоді, як писалася «Історія...», збігло багато часу, і Василь Аполлонович Полетика, народжений у Саратовській губернії, за фахом гірничий інженер, власник і редактор газети «Биржевые Ведомости» (згодом «Молва»), мав би, здавалося б, стати таким, як усі вірнопіддані царя-батюшки. Проте ні, «дух Полуботка» таки давав про себе знати, і в якийсь момент Полетика збунтувався...



Теги
Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено