Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
3 лютого, 2014

Про слова: фокус-покус

У буремні часи не варто забувати, що ми живемо не стільки у реальному, скільки в уявному світі. Бо все, що відбувається навколо, існує для нас лише тому, що проходить через наші почуття, думки, стан свідомості. А це вже суб’єктивність.

Раз так, то мусимо визнати силу слів. Бо слово у світі суб’єктивності відіграє роль генератора, акумулятора, каталізатора - воно, завдяки закладеній в ній семантиці, енергії, формує почуття і свідомість.

Це прекрасно розуміє нинішня українська влада, яка чітко дотримується певних мантр, слів і виразів, які діють на людей магічним чином: “протидержавні дії”, “екстремісти”, “відповідальність за зміну державного устрою”, “правоохоронні  органи”, “інтереси держави”, “відповідальність за захопленням державних будівель” тощо. Звучить страшно. Таке враження, що йде щоденна психологічна атака. З чого б це? Виглядає як психологічна зброя – зброя залякування, за відсутністю справжньої сили – в боротьбі з тими, хто у людей, які цю зброю застосовують, владу хочуть відібрати.

Якщо згадати радянські часи, то саме така мовна реальність нависала над свідомістю радянських людей. І всі ці формулювання великою мірою взяті звідти.

Читайте також: Совок проти совка

Погляньмо, однак, на проблему глибше. Невипадково стільки виразів пов’язаних зі словом “держава”. Держава – є для більшості сакральне поняття. Держава була і буде завжди. Ми не можемо уявити собі життя без держави. Вона – наша сурова і (в ідеалі) любляча мати. Це вона нам платить зарплати, пенсії, організовує освіту і медичну допомогу, слідкує за порядком на дорогах і вулицях.

Отже, держава – є, має бути чимось святим для кожного з нас. Це неправда. Тут ми маємо справу з небезпечним для людського духу явищем – етатизмом, тобто обожнюванням держави. З приписуванням державі божественних функцій і, відповідно, з ритуалами поклоніння державі як божеству.

Насправді ж, держава є благо лише за певних умов. Приховується факт, що люди тисячоліттями жили без держав. Що чимало держав були для її громадян зовсім не благом, а злом. І злом жахливим. Що слова “держава”, “державний” не можуть бути сакральними словами – уже хоча би тому, що є речі важливіші за державу: це Бог, який ніколи не був, не є і не буде державою. Це мати. Взагалі рідна людина. Сльоза дитини.

Етичний статус держави, тобто її цінність вимірюється стосовно цих речей. Державу не можна і небезпечно обожнювати. Її можна лише поважати – якщо вона стоїть на захисті цієї матері. Цієї дитини. Дитячої сльози. Якщо її принципом є гуманність. Людськість. В протилежному випадку – вона заслуговує на зневагу.

Звичайно, ідеальних держав – як і ідеальних людей - не існує в природі. Хоча би уже тому, що будь-яка держава є так чи інакше фізична сила, яка завжди загрожує людині, що, наодинці, не може протиставити нічого державі, її “силовим структурам”. Тому будь-яка держава великою мірою стоїть на людському страху. Кожна людина підсвідомо боїться держави. Бо це страшна сила, яка може відібрати свободу і саме життя.

Однак чому у людей Заходу цей страх, ця нелюбов до держави не виходить на поверхню? Тому що там держава не наганяє страху – підсвідомий страх урівноважується певністю, що навіть якщо держава робить помилки, в цілому вона стоїть на принципах гуманності. Я знаю багато простих французів, які, часто не будучи держслужбовцями, хоча і постійно критикують державу, готові заявити про сусіда, який ховає, з метою уникнути податку, від держави прибуток. Бо це означає, що допомога матерям буде зменшена. Для них держава – це вони самі.

Держава не може бути самодостатнім явищем – тоді це інструмент гноблення людини. Вона може бути лише засобом – засобом  влаштування нормального життя в руках самих громадян. Свідомих громадян. Тоді всі ті мантри набирають потрібного сенсу – направленого проти зловмисників, які загрожують гуманізму держави.

Читайте також: В Україні зароджується мафіозна держава

Але уявімо лише на хвилину ці слова - “протидержавні дії”, “екстремісти”, “відповідальність за зміну державного устрою”, “правоохоронні органи”, “інтереси держави”, “відповідальність за захопленням державних будівель” тощо - в устах... біснуватого фюрера. Все враз перевертається з ніг на голову. І “державними злочинцями” стають не ті, хто чинив “злочини проти держави”, а ті, хто цими мантрами лякав інших. Вони закінчують життя на шибениці в Нюрнберзі. А кого лякали - раптом набувають статусу невинних, жертв або просто гноблених. Такими калейдоскопічними ефектами рясніє історія людства (хто – які, чи не Божі – руки перевертають цей калейдоскоп?).

СС також була державною структурою, і її службовці носили красиву державну форму і співвідносили себе з державою. І гордилися цим. Потім ця держава була визнана злочинною, злочинними були визнані її структури – чому? Бо ця держава попрала людськість. Вона перетворилася в гнобителя людини. В садиста, який бігає за людиною з нагайкою. Вона втратила людське обличчя і право на повагу. Держава стала покидьком. Заслужила зневагу.

Люди при владі повинні б пам’ятати уроки історії. А також ті, хто цих людей слухає. І вірить “словам”. Будь-яка влада є тимчасовою. Нема вічних влад. Із зміною влад змінюються – нерідко на протилежні – усі заклинання, в яких є слова “держава”, “державний”. Згадаймо, що і Гітлер постійно кричав про “замах на державний устрій”. Люди стояли на колінах перед ідолом, на лобі якого було написано “Держава”. Одні залякані, другі зомбовані, вони не змогли встати з колін і не допустити диктатури. Одурманена нація поплатилася за це жорстоко. Коли від Дрездена залишилася купа сміття – було  вже пізно прозрівати. Прозрівати і діяти. Нікуди вони не втекли – зло, якому вони піддалися, настигло їх усіх.

Що значать слова “державні злочинці”, “протиправні дії” у державі, де димлять труби Освенціма і Бухенвальда? Чим більше біснуватий фюрер кричав ці слова, жахаючи свій народ, тим сильніше диміли труби. Потім – фокус-покус - він раптом сам і його свита стали “державними злочинцями”. Виходить, що якраз в ті часи потрібні були “протиправні дії”, щоби унеможливити спільний рух до безодні.

Наскільки тут до речі говорити про Україну – вирішувати кожному. Будь-які порівняння, як відомо, кульгають. Але не можна забути, що слова – підступні. Їх гіпнотичний вплив відомий – та не всі люди піддаються гіпнозу. Слова раптом можуть перекинутися – і часто перевертаються - догори черевом.

Читайте також: Україна: полцаї при владі

До речі, було немало держав, де правлячій еліті чи, принаймні, значній частині її вистачило розуму зрозуміти цей “фокус-покус”, який стається зі словами, і вчасно задуматися над хиткістю своєї позиції “зверху”. Такі держави, ревучи  і здригаючись від тряски (штурвал на себе), вийшли з піке.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено