Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
2 лютого, 2014

Чи потрібні Україні такі Збройні сили?

Події останніх чотирьох років переконливо доводять, що Збройні Сили України не виконують своєї конституційної місії – захисту суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.

Ба більше: ЗСУ впродовж цих років фактично прикривали та покривали постійне порушення державною владою конституційних норм і не реагували на загрози суверенітету країни. Останні ж звернення особового складу Міністерства оборони та оперативних командувань до Віктора Януковича розставили всі крапки над «і»: ЗСУ у нинішньому вигляді є носіями серйозної небезпеки для Української держави.

Чи не занадто сильним є таке твердження? Як на мене, ні. Й ось чому.

Коли у 2010 році «двічі несудимий» Віктор Янукович став президентом, а відтак – верховним головнокомандувачем ЗСУ, генералітет й офіцерський корпус армії та флоту мовчки проковтнули цей факт. А тим часом не повинні були б – адже всі силові структури, включно із ЗСУ, згідно з офіційними документами, не повинні мати у своїх лавах не те що командирів будь-якого рангу, а навіть сержантів-контрактників з аналогічними президентським «хвостами» в біографіях. Ідеться не тільки про ув’язнення, а й про арешт, про притягнення до кримінальної відповідальності, про позбавлення судом права обіймати певні посади. Ба більше: командир та сержант-контрактник не можуть мати «близьких родичів (батько, мати, дружина, рідні брати та сестри), які притягувались до кримінальної відповідальності». Це зовсім не порушення прав людини – це турбота про сукупні права всієї тієї спільноти, що зветься українськими громадянами. Інакше відкривається безліч шляхів впливу на вояка з відповідними «хвостами» у біографії – власній чи близьких родичів – як з боку кримінального світу, так і закордонних спецслужб. Це альфа й омега загальносвітової практики добору кадрів силових структур.

А над усіма цими структурами стоїть «гарант державного суверенітету», який, згідно зі статтею 106 Конституції України, «є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави; очолює Раду національної безпеки і оборони України; вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни та у разі збройної агресії проти України приймає рішення про використання Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань…». Елементарна логіка вимагає поширення і на нього загальних правил, бо ж якщо сержант контрактної служби не може мати ані у себе, ані у своїх родичів певних специфічних деталей біографії, то Верховний Головнокомандувач і поготів має бути вільним від них.

Читайте також: Як реформувати армію за сингапурським зразком

Звичайно, українські громадяни вільні обирати на найвищу державну посаду того, кого вони воліють бачити на ній. Але чи не зобов’язані ті з цих громадян, які прийняли присягу до скону служити народові і захищати національні інтереси, публічно попередити виборців, що певний варіант їхнього вибору ставить під серйозну загрозу безпеку нації та держави? І чи не мусили би вони – у разі, якщо військова служба для них не тільки форма та формальність – колективно подати у відставку, якщо результати виборів унеможливили б дотримання людьми в погонах їхньої присяги?

А те, що прихід Віктора Януковича став загрозою національній безпеці та територіальній цілісності держави, наочно засвідчили Харківські угоди 2010 року, які перекреслили положення статті 17 Конституції: «На території України не допускається розташування іноземних військових баз». Так, справді, 1996 року – коли ще не був підписаний «великий» договір з Росією, – до числа так званих «перехідних положень» Основного Закону ввійшла констатація факту щодо «використання існуючих військових баз на території України для тимчасового перебування іноземних військових формувань». Але якщо «тимчасовість» охоплює термін народження не лише дітей, а й онуків ровесників Конституції, то вона перетворюється на «постійність», а місцезнаходження російських військових баз – на де-факто вилучений зі складу Української держави анклав зі своїми нормами життя. Проте у ЗСУ ніхто (принаймні, зі знакових постатей) не зреагував на підписання цих угод – а, згадаймо, перший міністр оборони України генерал Костянтин Морозов подав у відставку на знак незгоди з некомпетентною і капітулянтською політикою у військовій сфері тодішнього президента Леоніда Кравчука. Були й інші відставки генералів та адміралів з політичних мотивів. Але то було давно, коли ще бодай частина командного складу мала почуття честі.

Ясна річ, не відреагував ніхто у ЗСУ і на конституційний переворот 1 жовтня 2010 року, коли Віктор Янукович привласнив чималі повноваження, яких йому не давали виборці, і на перетворення Верховної Ради минулого скликання на антиконституційне збіговисько та пародію на парламентаризм, і на створення під виглядом «казачєств» та «оплотів» незаконних збройних формувань на службі у «регіонівської» влади. Звісно, безпосередня реакція на все це не входить у завдання ЗСУ, але, з іншого боку, використання їх чинною владою для прикриття своїх антиконституційних дій – теж факт («Збройні Сили України та інші військові формування ніким не можуть бути використані для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу», - стаття 17 Основного Закону). Не реагували ЗСУ і на проведену всередині них широкомасштабну політичну «зачистку», коли за останні чотири роки були звільнені патріотично налаштовані командири.

І от нарешті ЗСУ публічно висловилися з приводу подій в країні. Щоправда, дуже своєрідно. За «свистком» згори (до військових частин по всій Україні було направлено телеграму з грифом «Буран» – термінова – за підписом в.о. начальника Генерального штабу міністерства оборони генерал-лейтенанта Думанського щодо необхідності проведення термінових зборів офіцерів з метою підготовки звернення до президента України про необхідність наведення порядку в країні) військовики дружно підтримали Віктора Януковича. І не тільки підтримали: збори у 727 військових частинах ЗСУ в усіх регіонах побачили одну-єдину реальну небезпеку для держави – «силове захоплення державних установ, перешкоджання представникам органів державної влади та місцевого самоврядування виконувати свої обов’язки» – та звернулися до свого верховного головнокомандувача з одним і тим самим уклінним проханням: «Просимо вас вжити невідкладних заходів щодо стабілізації в країні мирним шляхом, досягнення злагоди в суспільстві. Закликаємо вас зупинити екстремізм, протиправні дії та не допустити розпалу громадянської війни і руйнування цілісності держави!».

Читайте також: Абсурд і вбогість української армії

У цьому всьому тішить хіба що словосполучення «мирним шляхом»; та і воно, якщо перекласти з орвелівської «новомови», призабуту вже радянську традицію використання якої відновили останнім часом «регіонали», означає лише, що для «досягнення злагоди» мають використовуватися не танки з бронетранспортерами, а «тітушки» та «ескадрони смерті». І тих, й інших славні генерали й офіцери ЗСУ «не помітили», так само, як і викрадень та вбивств учасників акцій протесту, як масового насильства з боку структур державної влади щодо громадян України. Воно і зрозуміло: адже з 1 січня офіцерському складу грошове утримання збільшене на 20%, а невдовзі, як натякають офіційні особи, буде навіть подвоєне. Тож яка там офіцерська честь, які там національні інтереси, коли збільшені розміри «корита»?

Принагідно: чинний верховний головнокомандувач ніколи не приховував своїх планів скоротити ЗСУ до 70 тисяч бойового складу, що є просто смішним для такої держави, як Україна з її позаблоковим статусом. Але це, схоже, зовсім не турбує генералів та адміралів, полковників і майорів…

Одним словом, у громадянському протиборстві, яке останні місяці точиться в країні, ЗСУ чітко позначили свою позицію – на боці тієї зі сторін, для якої найвищою цінністю (що доведено всіма попередніми діями цієї сторони) є не демократія, не конституційний лад і не національні інтереси, а потреби власної кишені, для якої Українська держава – це прихватизована територія з безправною робочою силою та ресурсами збагачення можновладців.

Отож і виникає закономірне запитання: а на якого біса такі ЗСУ українцям, чи не доцільніше взагалі позбутися цього небоєздатного, погано навченого і вельми витратного силового інструменту державної влади? Адже у разі виникнення кризової геополітичної ситуації армія та флот з їхньою мізерною кількістю боєготових танків, літаків і кораблів нездатні захистити Україну, а як реагують «батьки-командири» на внутрішньополітичну кризу і на насилля влади над громадянами, ми наочно бачимо у ці дні.

Читайте також: Ілюзія нейтралітету

P.S. Коли стаття вже була написана, міністр оборони України Лебедєв заявив, що 87% військовиків на зборах підтримали Віктора Януковича та його політичний курс. Знаючи «правдивість» військового керівництва, маю право вмотивовано припустити, що насправді «дисидентів у погонах», а, точніше, порядних патріотів більше – 15-20%; а знаючи особисто чимало флотських офіцерів, переконаний, що на флоті таких ще більше. Що ж, краще пізно, ніж ніколи все ж виявити свою громадянську та офіцерську позицію. Зрозуміло, що після розформування нинішніх ЗСУ нові українські військо та флот буде кому навчати. А тут ще підтягнуться патріотично налаштовані офіцери запасу, яких витискали із ЗСУ і за Кучми, і за Януковича, і навіть за Ющенка. Головне – щоб у новому українському війську ніколи не панувала «коритна» психологія і намагання сховати в стіл свою офіцерську честь.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено