Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи
25 січня, 2014

Чотири нотатки з барикад

Вогонь, кров і лід серед Києва. На території менше квадратного кілометра третій день триває «майже справжня» громадянська війна. Втім, постраждалим з обох сторін це «майже» видасться блюзнірством.

Перша половина дня вівторка, коли здається цей текст, відзначилась затишшям, та це було затишшя після бурі.

Стати бойовиком

Не всі вони – молодь, хоча молодих таки помітна більшість. Далеко не всі – україномовні. Але найбільше кидається у вічі імпровізований характер їхнього «озброєння» та дій.

Так, «коктейлі Молотова» робляться зі звичайного бензину, без будь-яких домішок, необхідних за рецептами, котрі легко можна знайти в інтернеті. За гніт править будь-що. На очах кореспондента Тиждень.ua якийсь молодик розрізав власну теплу куртку й робив гноти з її наповнювача. «Коктейлі» до міліції зазвичай не долітали, й для нападаючих виглядали не менш небезпечними, ніж для оборонців.

Лише ввечері атакуючі придумали видряпатись на верхівку колонади, яку являє собою вхід до стадіону «Динамо», й кидатися пляшками звідти. І лише з десятої спроби, вже в темряві, зрозуміли, що краще не бігти по всій колонаді із запаленою пляшкою в руках, ризикуючи облитися палаючим бензином, а підходити до краю під прикриттям темряви й щитів, і вже там запалювати гніт (пізніше міліціонери піднялись на колонаду зі свого боку і, як пишуть у пресі, «жорстко зачистили територію»).

Читайте також: Урядовий квартал у вогні: як після Віче почалась вулична війна

Екіпірування радикалів – крім шоломів – частіш «самопальне»: товстий одяг, саморобні щити, замість спортивних щитків на руки та ноги – випробувані й оспівані футбольними «ультрас» усього світу амортизатори з цупкого паперу чи просто журналів. Немає у «бойовиків», котрих, як запевняють декотрі вітчизняні політики та ЗМІ, заледве не тренувало саме ЦРУ, і якоїсь чіткої тактики. Більшість просто кидає пляшки та каміння. Маленькі групки кілька разів запускають у міліцію феєрверки (причому з першої спроби «стрільці» ледь не підриваються самі).

Натомість у них море ентузіазму. Ще не доробивши знамениту нині «катапульту», хлопці в шоломах і масках починають бігати вздовж вулиці, закликаючи інших маніфестантів та просто зівак розійтися подалі від траєкторії снаряду. Простір очищають – але катапульта ще не готова. Не буде вона готова й за 15 хвилин, коли натовп знову щільно вкриє простір між початком вулиці та барикадою зі спалених напередодні міліцейських автобусів. Імпровізація – богиня революції.

А з іншого боку, вони – «бойовики» - вчаться на місці. Вчаться уникати ефектів газу та світлошумових гранат, взаємодіяти парами й трійками («гранатометник» із пляшкою бензину під прикриттям «щитоносців») і таке інше.

Авжеж, напевне, більшість із них читали про такі прийоми, а то й десь намагались тренуватись самотужки. Та й без уже згаданих «ультрас», досвідчених у масовій бійці, тут явно не обходиться. Але тепер ці хлопці мають бойовий досвід. Після штурмів міліцією Майдану, а тим паче – після подій на Грушевського, в Україні таки є бойовики без лапок. Тільки тренування їм провели не міфічні західні специ; вони – цілком вітчизняний продукт.

Словом і кадром

До надвечір’я другого дня журналісти утримують власний «плацдарм» - п’ятачок на алеї уздовж самісінької огорожі парку, за якою стоять «вевешники» (тобто бійці внутрішніх військ). Звідси видно і міліцію, і територію внизу, якою пересуваються «гранатометники», і натовпи маніфестантів подалі. Однак між двох сторін протистояння небезпечно.

Раз у раз той чи інший радикал із каменюкою підбігає під схил, на якому стоїть зо два десятки журналістів, і кидає каменюку через їхні голови в міліцейські лави в парку. Та й пляшки з бензином регулярно спалахують зовсім поруч. Міліція починає контробстріл гранатами та навіть гумовими кулями. І по обіді журналісти поступово зникають з «лінії вогню».

Втім, це не покращує їхнього становища. Оператору 5 каналу куля пробиває камеру, кілька журналістів до ночі отримають різні поранення (кореспондент «Українського Тижня» Роман Малко при цьому ледь не стане четвертим за день, хто втратив око). Оранжеві жилети  та великі написи «преса» не те що не захищають, а, схоже, стають фактором небезпеки.

Уже в сутінках на більшій частині території, що охоплює й колишній журналістський «п’ятачок», пусто: стоять, на відстані один від одного, тільки двоє у формі медиків-волонтерів та літній чоловік у касці з «Самооборони Майдану» (за його словами,   «афганець»). Вони перепиняють нечисленних бажаючих наблизитись туди, де ще вдень купчилися відеокамери.

Читайте також: Світові ЗМІ про сутички 19 січня: безпорадність опозиції та моральне зобов’язання Заходу

Навряд чи спецпризначенець з «пристроєм для відстрілу травматичних куль» мав наказ цілитися у відеокамеру. Але досвід попередніх тижнів показує, що ненависть до журналістів у деяких правоохоронців цілком щира, без жодних там наказів. І, так, у яскраво-помаранчеві жилети преси дуже зручно цілитись. Автор цих рядків, не маючи на собі жодних розпізнавальних знаків чи символіки, ба навіть каски, простояв на прострілюваній території хвилин 25, бесідуючи спочатку зі згаданими вище медиками та «афганцем», а потім – з колегою. І за цей час у нашому напрямку з боку міліції не прилетіло жодної кулі чи гранати.

Мир навколо війни

Удень  активність менша, вона наростає з темрявою й опівночі спадає знову. Та навіть поночі лік активних «бойовиків» іде лише на кілька сотень. Десь стільки ж є людей, котрі допомагають їм, не втручаючись у сутички особисто. Хтось тягне паливо і лаштує багаття в залізних бочках для обігріву.

Хлопці й дівчата, ба навіть літні чоловіки й жінки явно пенсійного віку, гамселять у інші бочки різним деревиняччям і залізяччям, народжуючи той самий ритм «бойових барабанів», що відомий з телеефірів уже половині світу. Хтось роздає медичні маски від газу. Хтось – лимони та майже неїстівні, через величезну кількість хрону, буре броди (це наче теж має послаблювати дію газових атак). Хоча є й цілком пристойні бутерброди – з ковбасою та сиром.

Сюрреалістично серед відблисків полум’я і хмар диму виглядає літня жіночка з пакетами молока. Вона звертається до всіх оточуючих: «Пийте молочко, діточки, щоб були здорові!»

Але ще більше, ніж усіх цих людей, збирається глядачів. Принаймні, на пару годин після шостої вечора, коли закінчується робочий день. Вони стоять на вулиці й на схилах під парламентською бібліотекою, і принаймні частина з них вітає криками «Ура!» нечасті влучання пляшок із бензином у лави міліції. Але самі ні в кого нічим не кидають. Від Майдану Незалежності сюди, як і у зворотньому напрямку, ідуть два постійні потоки людей, і ясно, що для багатьох це – атракціон.

А навколо триває зовсім вже мирне життя. Кав’ярні на Європейській площі та Хрещатику забиті не лише революціонерами та співробітниками преси, що заходять обігрітись і щось перекусити. Там повно й цілком «цивільних» мешканців та гостей столиці. І далеко не всі вони обговорюють становище країни чи Майдану. А коли обговорюють, далеко не завжди відгукуються про «революцію» схвально. Нікого за це не лінчують на місці: по цей бік скляних стін кав’ярень закон війни чомусь не діє, як не діє він і на самі ці стіни та вітрини магазинів, що лишаються цілими після двох місяців протесту.

Кожен революціонер із дрючком в руці й саморобним щитом за плечима скаже вам, що це – прояв високої громадянської свідомості. Вони самі в це вірять. Але враження складається таке, що принаймні молоді кидатися камінням та «коктейлями Молотова» в міліцію просто значно цікавіше, аніж, припустімо, розгромити магазин. Більше адреналіну. Ну, і чинник «Самооборони Майдану»  не слід скидати з терезів :)

 Полювання на «титушку»

Але мир за межами Майдану такий же крихкий, як і скло вітрин. Уже вночі стане відомо про «нашестя титушок», яких оперативно почнуть відслідковувати й відловлювати.  «Антимайданівці». На щастя, інформація про страшні орди кримінальників, блискавично розповсюджена соцмережами, виявиться перебільшеною: з 11 затриманих активістами персонажів, завезених до Будинку профспілок і розпитаних про все перед телекамерами, більшість не навіває особливого страху, попри знайдені молотки, легкі наркотики та розповідь про те, як невідомі винайняли їх чинити погроми за 200 – 300 гривень.

Як напише під ранок на своїй сторінці у Facebook журналіст Сергій Висоцький, від «відлову титушків», свідком якого він став, лишилося «важке враження». Багато з них «ніякі не бойовики, а натуральні діти, невисокі бідно вдягнуті невлаштовані підлітки 16 – 17 років, що приїхали до Києва виконувати брудну роботу через відсутність мізків та бідність, бо 200 гривень – уже гроші».

Втім, якщо погроми не вдались завдяки «Автомайдану», то в інформаційній війні підлітки з молотками свою роль відіграли: тема нібито неспровокованих нападів революціонерів на мирних громадян добре лягає в канву офіційної пропаганди, яка, звичайно ж, не ставитиме питання, з якого дива майданівці після двох місяців протестів раптом вирішили понападати на зовсім сторонніх осіб. Зі свого боку, прибічники Майдану з числа киян активно обговорюють створення «загонів самооборони» за межами власне Майдану.



Зворотний зв'язок
Тиждень дуже цінує думки своїх читачів і намагається враховувати їхню думку. Відгуки, коментарі і просто враження від прочитаного матеріалу ви можете надіслати за допомогою системи зворотнього зв 'язку. Редакція сайту обіцяє уважно вивчати ваші повідомлення — найцікавіші з них ми публікуватимемо у спеціальних статтях. Дякуємо за увагу та співпрацю.
 
©2007-2016 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено