Тиждень.ua
Новини Політика Економіка Світ Суспільство Культура Історія Подорожі Авто Спецтеми Війна Колонки Архів журнал «Український тиждень» Передплата Пошук Галерея Інфографіка Відео Прес-релізи Приватна урбаністика
Редакція
Автори
Єлизавета Гончарова
Колонки
Єлизавета Гончарова
Колонки
Питання реформ освіти зараз дуже на часі. На мій погляд, ситуація критична, майже як з охороною здоров’я. Якщо цього нарешті не зробити, реформувати не буде чого: система просто розвалиться сама по собі, бо вже не відповідає жодним потребам суспільства.
10 липня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Пам’ятаю свій скепсис на урочистому відкритті грандіозного проекту — телевежі на горі Карачун біля Краматорська.
1 липня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
«Український тиждень»
№ 26 (502) від 29 червня
Тут кажуть «після війни», хоча щоночі бачать і чують бої на Світлодарській дузі. Бо крихкий мир, що запанував тут після жахіття 2015 року, дуже цінують.
23 червня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Все більше українців вважають, що публічне обговорення суспільних проблем в соцмережах ефективніше, ніж намагання їх вирішити безпосередньо на місці порушення
19 червня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Телебачення та радіо я останнім часом використовую з дуже прагматичною метою: щоб фоном чути правильну українську мову.
15 червня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
«Український тиждень»
№ 24 (500) від 15 червня
На початку червня традиційно багато говорять про журналістів. Ось і президент у святковій промові сказав, що ігнорувати нас вже не тільки неможливо, а й небезпечно. Не перебуваючи в подібній оптимістичній впевненості, я все ж вважаю: роль слова зараз, дійсно, зросла.
7 червня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Колись, ще до війни, я попросила юних бахмутських журналістів, які робили шкільну газету, написати щось напередодні Дня захисту дітей.
1 червня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Моєму племінникові тільки дев’ять місяців. Кілька тижнів тому він зробив перші кроки. Дуже цьому зрадів, але, звичайно, невдовзі впав, вдарився й гірко заплакав.
20 травня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
«Український тиждень»
№ 20 (496) від 18 травня
У жодного народу немає простої історії. Десь у закутках пам’яті завжди ховаються страшні образи, великі перемоги, підступні зради, революційні поневіряння та національні комплекси.
19 травня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
В Бахмуті, який вже звик до різних черг через наближеність до КПВВ та велику скупченість людей з окупованої території, з'явився новий привід для соціального напруження. Цього разу в черзі опинилися біля 21 тисячі місцевих пільговиків, котрі бажають не втратити можливості безкоштовно користуватися громадським транспортом. Інші опинилися зовсім поза черг та пільг.
16 травня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Як же стрімко змінюється політичне життя в містах Донбасу. Уявіть, ще три роки тому в містечку, яке було відомим хіба тільки керамічними кухлями і тим, що міська начальниця там катається на конях в костюмі імператриці, бушувала «руська весна». Обвішані з ніг до голови зброєю і георгіївськими стрічками люди вбивали, катували і позбавляли майбутнього в ім'я світлої пам'яті загиблих 70 років дідів. Потім Слов'янськ став фактично символом, тому що саме звідти почалася війна, кінця якої не видно й досі. Але за ці три роки в головах і серцях місцевих жителів трапилися такі зміни, які при звичайному розкладі навряд чи відбулися б за десятки років.
9 травня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Виникла потреба знайти вірш для дівчинки, яка виступатиме біля пам’ятника воїнам, що загинули під час Другої світової війни. Пошук в інтернеті за запитом «вірші українською, війна» видав здебільшого вірші про АТО. Поки в сусідній державі дітей годують гаслами «Можем повторить» та спекулюють смертями мільйонів дідів на війні, що скінчилася 70 років тому, наші діти зараз ховають батьків і чують вибухи, бачать руйнування. Тому в Україні будь-яка війна тепер болить геть по-іншому... І це назавжди інше — діти, батьки, гасла...
4 травня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Зараз потрібно було б, мабуть, пожартувати: як квітень-травень, так весняне загострення “побєдобесії”, ностальгії за “совком” у незадоволених утисками російськомовних працьовитих пролетаріїв, що вже підготувалися до святкування за чаркою “праздника труда”.
27 квітня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Ви все ще дискутуєте про медичні реформи в Україні? Навіщо — щоб отримати безкоштовну медичну допомогу високого рівня, вам просто потрібно приїхати до Донецька. Керівники так званої “ДНР” наголошують: пацієнтів лікуватимуть безкоштовно!
20 квітня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
З різноманіття новин, що доходять до мене “з того боку”, ця викликала неабиякий інтерес. Бо народ, якого зігнали на площу для мітингу-жалоби по вбитому терористу чи на якесь “республіканське свято - це сумно Але зрозуміло: за багато років панування Партії регіонів ця схема на Донбасі відпрацьована “на відмінно” - навіть грошей “мітингувальникам” платити не треба. А ось 27 тисяч резервістів з числа місцевих, яким начебто видали зброю, - це вже щось новеньке...
10 квітня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Уже просто не можу чути цей залізобетонний аргумент адептів введення російських військ, витягнутий із контексту палкої промови Юлії Тимошенко часів Помаранчевої революції. Так, я про колючий дріт, хай йому грець: цю погрозу обгородити ним увесь регіон як жоден інший мем на Донбасі пам’ятають уже десятиліття, нарікаючи на вічне бажання влади, опозиційної до регіоналів, ущемити й обмежити в свободах окремий регіон країни. Ото вже вийшла зручна для багатьох цитата з можливістю маніпулювати і тлумачити! Але іноді крім обурення заяложеною алегорією в мене виникають ще й інші емоції та думки, вже без прямого стосунку до політики. Чому часто нам навіть на рівні обмовки за Фройдом легше захиститися від усіх, хто не схожий із нами, мурами, колючим дротом, аніж допомогти їм знайти правильне місце в суспільстві?
30 березня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Вам часто доводиться брати участь у бійках? Думаю, не дуже, якщо ви не професійний боксер, наприклад. Ну, або не депутат Верховної Ради. Але майже кожен день ми вплутуватися у віртуальні бійки, які стали можливими завдяки широкому поширенню Інтернету. І можна було би розглядати це, як ознаку активності людей, їх небайдужості, а також можливість виплеснути напругу, яка накопичилася, відносно безпечним способом. Але чи так вже нешкідливі анонімні сплески агресії в мережі, чи справа тільки в проплачених тролях, і чому в соціальних мережах гостро відчувається «загальна фонова недоброзичливість», як написала одна моя віртуальна подруга...
20 березня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Не так давно в одному прифронтовому місті відбулася цікава історія: чоловік, якиий до війни працював правоохоронцем в містечку, що зараз лишилось на окупованій території, зустрів на ринку свого земляка, якого він аж ніяк не очікував тут побачити.
13 березня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Дивовижно, як швидко змінюється семантика слів, які активно споживаються суспільством. Волонтери вирослі в очах українців з нечисельної групи дівчат, що збирають гроші для хворих діточок, чи відчайдушних зоозахисників, які кожного дня ведуть боротьбу с жорстокістю, - до рушійної сили.
8 березня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
В одній зі шкіл Бахмута сталася надзвичайна подія: в останній день зими більш ніж 60 дітей відчули симптом отруєння, півтора десятка були госпіталізовані в інфекційному відділенні. Прокуратура почала кримінальне провадження, школу закрили, багато хлопчиків та дівчаток опинилися на лікуванні: хто вдома, хто в медзакладі.
2 березня  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Через певні обставини змушена була подивитися новини Росії по телебаченню, хоча вже років п'ять не доводилось цього робити.
22 лютого  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Це вже стало майже анекдотом: коли майбутні курортники з усього світу в турагенціях замість традиційних питань про зірки готелів чи меню ресторанів питають, чи можна отримати пільгові номери без сусідів — представників Російської Федерації. З початком агресії Москви проти України для багатьох українців це питання стало майже принциповим: бо бійки між туристами, взаємні образи та спаплюжений відпочинок навряд входили в вартість подорожі.
20 лютого  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Це теж стало вже майже святом: квіти, урочистості, привітання. Бо інакшої традиції для вшанування учасників події, пов’язаних з війною, в нас, на жаль, немає. Радянський досвід: або перемога, або ганьба, - не дає іншим відтінкам реальності існувати в пам’яті поколінь. На тлі російської інтервенції в Україну цей день – День вшанування учасників бойових дій на території інших держав – став особливо контрастним.
15 лютого  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Рівно два роки тому я сиділа в кафе Артемівська (зараз Бахмут), щось розказувала журналісту з Польщі, який приїхав писати про Дебальцеве. На вулиці було чутно, як гупає, галасливі діти заказували собі піцу, я планувала піти в перукарню, бо це була звичайна п’ятниця, хоч і 13… Журналіст питав: «Як вважаєш, тут у вас безпечно?». Я, киваючи на школярів з піцою, посміхнулас
11 лютого  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
Коли з восьмого поверху багатоповерхівки чую, а інколи і бачу вибухи та постріли артилерії, я розумію, що в нас війна. Майже завжди після потужної канонади містом мчать Швидкі з сиренами. Серце заходиться - в нас війна… Але після цього обов’язково настає повна тиша. Яка порушується тільки важким торохтінням вагонів з вугіллям: коли потяги йдуть через кінцеву станцію українського Донбасу – Бахмут – я вже не розумію, чи є війна?
7 лютого  ▪  Єлизавета Гончарова  ▪  
12 Наступні 25 →
 
©2007-2017 Тиждень.ua
Передрук або будь-яке інше комерційне використання сайту можливе лише з дозволу редакції.
RSS
Interfax

Будь-яке копiювання, публiкацiя, передрук чи наступне поширення iнформацiї, що мiстить посилання на "Iнтерфакс-Україна", суворо забороняється. Передрук, копіювання або відтворення інформації, яка містить посилання на агентство "Українські Новини", в будь-якому вигляді суворо заборонено