Тарас Лютий
Колонки
Як ідеться в одній тривіальній приповідці: кожна людина живе заради щастя. Та новітній суспільний міф породжує вже дещо інше уявлення про щастя, що так чи інак спряжене з утопією цілеспрямованого, збалансованого й забезпеченого життя людства.
29 грудня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Хоча це може звучати дещо неправдоподібно, та, очевидно, ні для кого не є великою таємницею, що тоталітарні режими, допоки при кормилі трималися їхні вожді, вкорінювалися міцно й надовго за суттєвої підтримки мас.
27 грудня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
«Український тиждень»
№ 52 (528) від 27 грудня, 2017
Достоєвський є автором, якого мало не в усьому світі й дотепер почасти сприймають яко речника універсальних моральних цінностей. Одначе, сучасний французький філософ Рене Жирар старався розгадати цю популярність російського письменника, втім прийшов до дещо нежданих висновків.
17 грудня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Існує знане висловлювання Миколи Гоголя про те, що він достоту так і не зміг визначитися, який саме аспект душі в ньому переважає: український (щоправда, письменник пише «хохлацкая душа») чи російський. Не дивно, що таке роздвоєння не могло не позначитися й на його творчості.
15 грудня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
«Український тиждень»
№ 50 (526) від 14 грудня, 2017
Впродовж мало не всієї історії людства Чужий усякчас значився за об’єкт страху та ненависті. Проте ми не надто замислюємося над тим, що чужак існує і в нас самих, бо становить невловимий лик нашої тожсамості. Мабуть тому, лише розпізнавши чужинця в собі, ми таки перестанемо його ненавидіти, а либонь приймемо власну роздвоєну ідентичність, ба навіть цілий калейдоскоп ідентичностей. А тим часом, чужинця й надалі вважають тим, хто не є серед нас. Він усякчас нізвідки. Відтак, зрозуміти його вхитриться лише той, хто і сам почувається чужаком. «Чому ми самі собі чужі?», — запитує Юлія Кристева.
2 грудня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Мало не від часів свого зародження філософія всякчас зосереджувалася на людині. Однак для її розуміння не останню роль відігравала тварина, котра становить своєрідну контр-модель людини. Іншими словами, є її двійником. Аристотель, хоч і називає тварин карликовими істотами, проте зазначає, що їх можна описувати за аналогію з людиною. Тож вивчати тварин означає не просто щось дізнатися про людину, а заразом і перевершувати її тварне буття.
2 грудня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
У нашому житті ми дізнаємося не лише про невідворотність міжособистісних стосунків. Недаремно ж Емманюель Левінас замість запропонованої Мартіном Бубером діади Я — Ти воліє говорити про Іншого рівночасно з явленням його Лику, Обличчя або Подоби.
27 листопада, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
«Український тиждень»
№ 47 (523) від 23 листопада, 2017
Гадаю, що багатьом із нас не раз доводилося чути популярний нині зворот «я вас почув(ла)». Не знаю, як для кого, а для мене він означає таке: «Я чую тільки себе». Та невже нам і справді затишно в цих деформованих стосунках «Я і Ти»?
16 листопада, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
«Український тиждень»
№ 46 (522) від 16 листопада, 2017
Людина всякчас має усвідомлювати, що, приєднавшись до маси, вона переступає межі своєї особистості. Проте чому люди безперестану збиваються в маси? Бо тільки там вони захищені від страху.
7 листопада, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
«Український тиждень»
№ 44 (520) від 2 листопада, 2017
Як помічають дослідники, Григорій Сковорода був мислителем того типу, який в ідейному плані все змішував і все приймав. Тому його часто називають філософом без системи. Може саме через це в його творах часто зустрічаються протилежні думки. І висловлював він їх цілком свідомо. «Але що це за тип діалектичного мислення?» — запитує в своїй розвідці про Сковороду Дмитро Чижевський.
24 жовтня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
У 1930 році Хосе Ортеґа-і-Ґасет видає книжку під назвою «Бунт мас», яку складає з декількох підготовчих статей. У ній зафіксовано, сказати б, нову соціологічну реалію — «людина масова», котра запанувала в європейській історії з другої половини ХІХ століття. Ортеґа починає зі, здавалося б, неправдоподібного положення: «в суспільстві маси взяли повну владу».
16 жовтня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Правило, правда, праведний, правий — ось заледве незначна вервечка слів на позначення добра та моральної чистоти.
9 жовтня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Як тільки не вихитрюється людина в шуканні раювань, а неодмінно якось та вподобає собі новітні вигадані лакомини. Дослідник повсякденності Вольфґанґ Шивельбуш ретельно простежив історію цього пожадання.
3 жовтня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
В нашій буденності ми часто не годні обійтися без дзеркал. Вони ніби призвичаїли нас позирати на себе збоку й дозволяють здійснювати з їх допомогою складні дії різного штибу. Нарешті, використовуючи їх, ми лицезріємо мало не всі закамарки яви, котрі донині були непомітними. І чи не найголовніше: люстро пробуджує в нас самосвідомість. З його появою світ, потойбіч і поцейбіч дзеркального плеса, вельми унаочнився, позаяк міркування про сутність і видимість отримує негадані ракурси. Тепер ми впевненіше повідаємо про схожість, ілюзорність або нескінченність. Сабін Мельшіор-Боне в «Історії дзеркала» пише про повабний досвід віддзеркалення.
27 вересня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Чи знаємо ми що таке подарунок: ознака пошанування, спосіб розплатитися, можливість зробити дещо приязне з нагоди визначної події, церемоніал до дня подяки чи спроба продемонструвати особисту великодушність?
25 вересня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Пліній Старший у «Природничій історії» повідає про неможливість з’ясування генези малярства. Втім таки подає власну версію: її виникненням пропонується вважати момент, коли лінією вперше була обведена людська тінь. Так постає ще один параметр об’ємного тіла — його проекція на площині. Тіньовий образ вловлює взірець, принаймні вказує на нього. Про подібні форми відображення міркує швейцарський мистецтвознавець Віктор Ієронім Стоїкіта в «Короткій історії тіні».
12 вересня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
«Якось розмовляючи за кордоном про Україну мені випало зіткнутися з неочікуваною для себе думкою. Вочевидь, у розмові не можна було не порушити питання про ситуацію в Криму й на Сході України
8 вересня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
«Український тиждень»
№ 36 (512) від 7 вересня, 2017
Син педагогів, Том Вейтс, народився в Каліфорнії 7 грудня 1947 року, за переказами, на задньому сидінні таксі. Як кажуть лихі люди, по батьківській лінії в його роду були психопати й алкоголіки, а з материнського боку — переважно священики
27 серпня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Не раз помічено, як неприступні для декого речі, а до того ж ті, які не відповідають ординарним стереотипам, часто-густо спричиняють у багатьох людей таке роздратування чи обурення, що вони ладні, щонайменше, закарбувати їх як нісенітницю. Літературним подразником такого нерозуміння вже кілька століть є маркіз де Сад, якого або підносять до небес, або ж, навпаки, відчайдушно проклинають. Одні пнуться мало не дослівно сприйняти його твори, інші нарікають, мовляв, нащо взагалі таке писати. Безперечно, тексти де Сада — це передовсім небилиця, ще й провокація стосовно того, чи здужає людина таке «перетравити», чи не забракне їй інтелектуальних і мовних засобів, аби все це збагнути й висловити? Про збіжні речі пише у своїй розвідці Марсель Енафф.
17 серпня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Думаю, що з будь-ким на якомусь етапі життя мала статися історія, коли вона чи він зненацька незчулися, бо негадано закінчилася та, для кого благодатна, а комусь навпаки немилосердна пора, котра неминуче повертатиметься до нас у сновидіннях або спогадах, і називатиметься дитинством. Філіп Ар’є, досліджуючи цю стадію людського життя, безперестанно спрямовує нас до несподіваних роздумувань.
9 серпня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Либонь мало хто підозрює, що такий витвір як символ володіє вагомою мірою динамічності. Певно так само декому не одразу спадає на думку, що символ є однією з універсальних фігур опосередкування вирішальних для людської життєдіяльності конструкцій, як-от, мова, психічна активність, ба навіть геть усі соціальні відносини.
31 липня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Я запитав у своєї дванадцятилітньої доньки, чи нудьгує вона коли-небудь. Відповідь була кумедно-несподіваною, майже в стилі Аліси з Країни Див: у неї в запасі завжди є безліч тем, на які можна понудьгувати. До головних же ознак нудьги вона зараховує: розглядання нігтів і періодичне позирання на годинника
25 липня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Твердження, що під найменуванням «порногламур» може приховуватися якийсь універсальний «стиль», нині либонь мало хто серйозно брав би до уваги. Втім, якщо кинути оком на минувшину та спробувати простежити роль чуттєвості й сексуальності в культурі та повсякденності, як це робить Жан-Марі К’юбільє, дещо неодмінно розвидниться.
19 липня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
«Український тиждень»
№ 28 (504) від 13 липня, 2017
Чимало з тих, хто таки береться за непросту справу визначення феномена культури, говорять, щонайменше, про кілька сотень її означень. Чи не заплутаєшся в такій палітрі формулювань? А може, взяти й облишити ті дефініції, адже мало не кожен має бодай інтуїтивне уявлення про неї? Та скільки ще потрібно «інститутів культури» чи «комітетів з питань духовності та культури», щоби більше ніколи вже не повертатися до цього питання?
17 липня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
Досить часто в англо-саксонській традиції відбувається ототожнення понять «масова культура» і «популярна культура». Натомість у розвідці Пітера Берка «Популярна культура в ранньомодерній Європі» пропонується, щонайменше, часове розведення цих феноменів, які, до того ж, мають і величезну кількість проявів.
2 липня, 2017  ▪  Тарас Лютий  ▪  
123 Наступні 25 →