Антон Санченко
Колонки
Літературознавство, на відміну від, скажімо, соціології чи маркетингу, не любить кількісних досліджень. Тільки якісні. Ніхто не робить висновків про книжку, виходячи з кількості її сторінок. Хоча, як на мене, те, що автор не вміє писати книжки, коротші за 500 сторінок, теж певним чином характеризує його стиль.
12 січня  ▪  Антон Санченко  ▪  
В Києві чи не щодня доводиться згадувати першу передану по телеграфному дроту фразу. 24 травня 1844 року винахідник Самуель Морзе відправив з Балтимора до Вашингтона телеграму з текстом „Дивні діла твої, Господи!”.
2 грудня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Моряком я став у радянський час, щоб побачити світ. Це вже важко комусь із сучасних молодих людей пояснити, але за залізну завісу в совку випускали, якщо не рахувати дипломатів, переважно моряків, льотчиків та стюардес, іноді ще танкістів.
24 листопада, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Канадійка, яка час від часу буває в Києві, помітила, що в публічному просторі столиці України, - на всіх цих неонових вивісках, лайтбоксах вздовж тротуарів , оголошеннях в метро і тролейбусах тощо, - справді помітно поменшало російської. Але української мови не стало більше – російську змінила англійська. Ну не можуть наші люде без „мови панів”. Свідомість здатна тільки замінити шило на швайку.
18 листопада, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
У Запоріжжі все влаштовано так, щоб палилися шпигуни. У них є район Павло-Кічкас на лівому березі і просто Кічкас на правому. З просто Кічкасу походить відомий український письменник Павло Вольвач, якого таким чином можна було б називати Павлом-з-Кічкасу. Ще у них дві Хортиці – острів і горілчаний завод. І жодна з них не в Хортицькому районі міста. Вже заплуталися? Отож. А якщо ви ще й шпигун і чекаєте маршрутку?
2 листопада, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
На цьогорічному львівському Форумі видавців відсвяткували 10-річний ювілей одної збірки, а саме – антології поезії двотисячників „Дві тонни”.
25 жовтня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Якщо при вас директорка бібліотеки дзвонить в мерію і каже, ви ж там о другій не забудьте перекрити вулицю, в нас марш дітей в карнавальних костюмах героїв казок зі школи до бібліотеки, - значить ви в Кременці.
10 жовтня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Є такий старий анекдот. - Як можна жити, не читавши Достоєвського? - Пушкін якось жив, і нічого. Особливого шарму цьому анекдоту надавало те, що розповідав його Сергій Довлатов. Але вже в Америці. В Ленінграді не ризикнув.
4 вересня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
У Херсоні вкотре скандал, у Херсонської морської академії, колишнього Центрального морехідного училища ім. лейтенанта Шмідта, хочуть відібрати тренажерний центр.
17 серпня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
А мені це навіть подобається. Пошуміли про літаки - увесь фейсбук вивчив ціноутворення в аеропортах і всі найближчі до Києва аеродроми. Написав Гройсман про кавуни - другий день всі вивчають систему внутрішніх судноплавних шляхів України, її поточний стан і вклад у це агрохолдингу „Нібулон”, на який, а не на профуканий бездарно росіянам „Укррічфлот” і покладаються всі наші надії про відродження дніпровського судноплавства.
2 серпня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Коли щось обізвуть імпортним словом, то вже й не соромно. Можна десять років розповідати анекдоти про мотоколяски системи «Запорожець» і мерседеси, висміяти вітчизняного виробника до того, що жінки в нього вже сідати відмовляються і вже з тебе грошей вимагають, аби тільки хтось вивіз це подалі в ліс і там кинув, як мачуха дідову дочку, а обізви ту саму мотоколяску «смартом», поясни всім, як легко на ньому шукати паркінг у переповненому мерседесами Києві — і вже відбою від покупців нема
27 липня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
«Український тиждень»
№ 30 (506) від 26 липня, 2017
Один народжений вахтовим методом мешканець Сургута ділився колись зі мною своїми дитячими спогадами про канікули в бабці.
12 липня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Спека неможлива. Тридцять чотири в тіні. Саме час згадати незлим тихим словом усіх, прости Господи, урбаністів, які ордою пройшлися по колись найпридатнішому для життя і найзеленішому місту Києву, і крок за кроком перетворюють його на кам’яні, розпечені прямовисним сонцем, джунглі без жодного натяку на ту тінь.
4 липня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Досі намагаюся осмислити гумор ситуації. Чергова фейсбучна баталія. Грузин спробував натякнути українським айтішникам, що гарно було б читати доповіді на галузевій конференції українською.
21 червня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Спека примушує киян згадати, що місто стоїть на Дніпрі. Велична європейська ріка, що протікає «із варяг у греки» якраз посеред міста, — найкращий басейн-охолоджувач, куди можна вскочити рано-вранці й пережити ще один спекотний день до заходу сонця, або принаймні піти зануритися по брови після спекотного дня в офісі
9 червня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
А потім мене посадили на пеньок під грибок просто на набережній, дали в руки мікрофон і сказали читати свої оповідання. Попередня доповідачка так захопилася розповідями про те, що росте нове покоління дітей, яким не треба вже нічого вчити, бо все буде Ґуґл, що виступала зайвих півгодини. Я не протестував, бо відчував, що так треба. Була вже майже четверта, коли я дорвався до мікрофона.
2 червня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Поки столична інтелігенція традиційно тішиться, який спраглий до читання в нас народ, а всі телеканали роблять колоритні сюжети з надр черги на „Книжковий Арсенал”, є люди, які мріють, щоб цієї спокійної, неагресивної, життєствердної вервечки книголюбів перед касою не було. І мріють дієво. Бо ці мрійники - це сама команда Книжкового Арсеналу.
29 травня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Нагадали, як я пішов учитися на філолога. Насправді в нульові роки я був айтішником і модератором на професійному форумі, думаю, на той час найбільшому в російському сегменті мережі. Власник форуму був одесит, я киянин, а форум був найбільшим у домені RU. Звичний на той час розклад.
18 травня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Моя бабуся, Віра Іванівна, народилася в передостанній рік 19 століття і мала 18 братів та сестер.
5 травня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
І повторюю, це абсолютно вигадана історія. Усі герої несправжні, збіги випадкові.
26 квітня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Треба завжди пам’ятати, в якій несподіваній країні живемо. Коли усім вже очевидно, що реформи державних органів остаточно втратили майданівський імпульс і забуксували, саме час згадати, що держава і країна в нас живуть в паралельних площинах і перетинаються, як і обіцяв Лобачевський, хіба що у нескінченності. І в країні в той же час можуть вирувати потужні вітальні процеси, які ти бачиш тільки краєм ока, думаєш що це щось локальне, випадкове, виняткове, стосується кількох твоїх друзів, а воно вже стало настільки масове, що греблі рве. При тому, саме в тій галузі, в якій держава тебе щойно до прокльонів розчарувала.
17 квітня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Ілона Маска придумала видавець Оксана Форостина. Неважко здогадатися, що саме вона намірялася донести до українського суспільства та уряду з допомогою цього образу. Фатальну паралельність України до всього, що діється у світі.
5 квітня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Нехай ваш репортаж буде тричі документальним, але це все одно не вахтовий журнал, бо автор свавільно обирає початкову та фінальну точку свого сюжету. А від цього багато чого залежить. Ну ось хоча б.
27 березня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Для мене умовна границя між радянським і пострадянським поколіннями сучасної України пролягає по їх відношенню до слова „піар”. Ось взяти хоча б письменників.
22 березня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
Ось усі лають шкільний курс літератури, хочуть замінити його чимось, а я колись був на виступі невідомого поета, який читав вірш за віршем, а публіка відморожено сиділа й зосереджено слухала, навіть не намагаючись плескати в долоні.
20 березня, 2017  ▪  Антон Санченко  ▪  
12 Наступні 25 →